Історіографія
Найбільш змістовно у міжвоєнний період українська освіта Буковини досліджуваного періоду висвітлена у статті В.Сімовича “Українське шкільництво на Буковині” [16]. Вищезгаданий автор показує деякі аспекти освітнього життя Буковини кінця ХІХ – початку ХХ ст. в іншій своїй праці “Степан Смаль-Стоцький як шкільний діяч і педагог” [17].
В радянській Україні такі дослідники як М.Лозинський та Ю.Тютюнник [18] також спробували висвітлити події, що відбувалися на західноукраїнських землях в Австрійській державі. Певне місце в їхніх працях було відведено для того аби показати становище українського шкільництва Галичини, негативне відношення польської влади у краї до зростання освітнього рівня українського населення. В своїх дослідженнях автори намагалися об’єктивно висвітлити події.
Українська освіта Буковини з усіма її позитивними і негативними тенденціями була показана в праці іншого радянського історика Г.Піддубного під назвою “Буковина. ЇЇ минуле й сучасне” [19]. Незважаючи на те, що цьому питанню присвячено лише один розділ книги – “Шкільництво” автор використовуючи праці С.Смаль-Стоцького, спогади сучасників тих подій, статистичниі матеріали, не лише показує освітній стан Буковини досліджуваного періоду, але й порівнює його із шкільництвом Галичини та Наддніпрянської України.
Після 1939 р. продовжується дослідження українського шкільництва кінця ХІХ – початку ХХ ст. в працях Л.Баїка, О.Дзеверіна, Б.Мітюрова, Ю.Сливки, В.Смаля [20] дослідники показали політику австро-угорської влади у галузі освіти, розвиток різних типів шкіл у Галичині, боротьбу народних мас за демократизацію освіти в краї. Незначне місце було відведено розвитку освіти в узагальнюючих працях з історії Галичини [21].
У колективній праці із історії Буковини “Північна Буковина, її минуле і сучасне” [22], що вийшла у світ у 1969 р. розділ ІV мав назву “Боротьба буковинців проти денаціоналізації, за збереження української культури” і дещо тенденційно показав розвиток освіти в краї. Окремих праць, які б досліджували українську освіту Буковини в Австро-Угорській державі написано не було.
Освітнє життя українців Галичини та Буковини у 50-80-х р.р. було показано в працях зарубіжних дослідників. В англомовній праці Дж. Химки “Галицькі селяни і український національний рух в дев’ятнадцятому столітті” [23] в другому розділі книги було висвітлено найважливіші аспекти організації української освіти в краї. Найбільш гострі питання шкільництва Галичини висвітлено у контексті політичних у праці А.Марковича “Національне будівництво і політика націоналізму. Розповіді про австрійську Галичину” [24].
Вагомим явищем в українській історіографії Буковини стала колективна праця “Буковина. Її минуле й сучасне”, що вийшла за редакцією Д.Квітковського, Т.Бриндзана, А.Жуковського [25]. В розділі третьому книги “Перемога національного табору і широкий культурний розвиток на Буковині” аналізується стан української освіти на Буковині та діяльність вчительського руху, в результаті якого автори роблять такий висновок: “українське шкільництво на Буковині стояло найкраще зі всіх українських земель”. У німецькомовній історіографії освітні питання українців Буковини знайшли своє місце у праці Р.Вагнера “Багатонаціональне австрійське шкільництво на Буковині” [26].
У 90-х роках ХХ ст. розпочинається новий стан у вивченні освітніх процесів на західноукраїнських землях, яких проходить на нових методологічних засадах. Висвітлили розвиток української освіти в кінці ХІХ – початку ХХ ст. в Галичині та Буковині М.Семчишин, Б.Ступарик, В.Моцюк [27]. Використовуючи широку джерельну базу показали стан української початкової, гімназійної та педагогічної освіти у Галичині у своїх наукових працях І.Курляк, Б.Ступарик, О.Луків, М.Барна [28] та інші.
Буковинська освіта та умови праці педагогів були показані в роботах таких лослідників як О.Добрянський, В.Холевчук, Л.Кобилянська, Д.Пенішкевич, І.Петрюк, Н.Побірченко [29].
Впродовж 90-х років проведено декілька міжнародних науково-практичних конференцій, які засвідчили інтерес науковців до освітніх питань. Серед них: “Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми.- Чернівці, 1996”, “Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етичності в діаспорі: сутність, реалії, конфліктності, проблеми на порозі ХХІ століття. – Київ-Чернівці, 1997”, “Гуманітарна освіта – фактор світової інтеграції. – Чернівці, 1998”.Отже, про освіту Галичини та Буковини досліджуваного періоду написано чимало в узагальнюючих працях з історії Галичини та Буковини, а також в наукових роботах, де розглядаються освітні питання. Проте у вищезгаданих дослідженнях автори показують розвиток шкільництва, не розкриваючи грунтовно ролі педагогічних громадських об’єднань (учительських товариств) на розвиток політичних та освітніх процесів на західноукраїнських землях кінця ХІХ – початку ХХ ст.