ТУРЕЦЬКА РЕСПУБЛІКА
У прибережних горах переважає рослинність напівсухих субтропіків, на плоскогір'ях – субтропічних напівпустель. У нижніх частинах схилів гір, звернених до узбереж, ростуть средиземноморские жестколистние ліси і чагарники, наприклад, лавр і тимьян, вище, у горах Тавр, – місцями хвойні ліси, у Восточно-Понтийских горах – листопадні з вічнозеленим підліском і хвойні ліси. На Вірменському нагір'ї гірські ліси і гірські степи змінюються з висотою субальпийскими й альпійськими лугами. На плато Джезире домінують полинно-злакові напівпустелі.
Біля третини території Туреччини зайнято сільськогосподарськими угіддями (головним чином посіви зернових культур). Розмаїтість фруктів і овочів надзвичайно велико, усюди розкинулися сади і гаї лимонних, мандаринних, апельсинових, гранатових дерев. Також у Туреччині вирощують інжир, мигдаль, абрикоси, черешню і багато чого іншого. Існують також чайні і тютюнові плантації.
Флора Туреччини включає близько 6700 видів рослин, з них велика частин-це представники сімейств сложноцветних, бобових і крестоцветних. Можна виділити дві великі рослинні зони - приморську і внутрішню. Берегова частина приморської зони - це в основному культурна смуга, тобто ріллі, сади, городи. За нею йде область лісів і чагарників. Більш третини видів рослин ендемични для Туреччини. Особливо багато ендемиков серед ксерофнльних рослин: астрагалів, акантолимонов, кузиний. Чимало також ендемичних реліктів третинного часу: бальзамне дерево й ін.
Рослинний покрив Туреччини дуже різноманітний. Він змінюється в залежності від кліматичних умов і рельєфу місцевості. Значні зміни в природний рослинний світ Туреччини вніс людину: великі простори степів розорані, нанесена велика втрата лісам, особливо в Західній Анатолії — найбільш населеної частини Туреччини.Фауна Туреччини характеризується достатком пустельних-степових і гірських видів. У гірських лісах зустрічається шляхетний олень, лань, козуля, кабан, леопард, ведмідь, барсук. Для безлісних гір характерні безоаровий козел і муфлон. На плоскогір'ях живуть степова рись і шакали. Такі широко розповсюджені види тварин, як вовк, лисиця, заєць, у Малій Азії мають місцеві підвиди. Багато степових гризунів і плазуючих.
Пташиний світ дуже різноманітний. З великих хижих птахів водяться орли, грифи, сараш, шуліки, яструби. Зустрічаються білі алети. Дрозди, дятли, зозулі, жайворонки, синиці, солов'ї, ластівки. Журавлі, чаплі, гусаки, качки, чибиси, чайки.
Іхтіофауна представлена усілякими видами риб, що живуть у морських басейнах Туреччини. В основному це кефалеві, скумбриевие, сельдевие, осетрові й ін. і іншими морськими мешканцями – омарами, креветками, лангустами, мідіями, з яких готують чудові блюда
На південному узбережжі відкладають яйця морські черепахи, а на узбережжях Егейського і Середземного морів в'ють гнізда фламінго. Білі лелеки, орли, грифи, соколи, яструби віддають перевагу центральним районам Анатолії, а горобці, жайворонки, ластівки і солов'ї поширені повсюдно. У горах живуть дикі барани і безоаровие козли, у лісах – шляхетні олені, козулі, кабани, шакали, ведмеді, вовки. На плато Джезире зустрічаються дикі осли-онагри й африканські гості – газелі.
Природа Туреччини непогано охороняється. У країні мається 12 національних парків, найбільш відомі з який Улудаг – гірський масив у західній частині Туреччини з древнеледниковим рельєфом, Каратепе-Арелантас у південних відрогах Тавра, з лісами з червоного дуба і червоної сосни, долина ріки Мунзур у східній частині країни і Паммукале (біля міста Денизли) – унікальне чудо природи, гейзерні джерела, що б'ють з-під землі і каскадом спадаючі з висоти 100 м.
Ґрунт
Найбільш родючі ґрунти, що містять необхідні для росту рослин мінеральні речовини і гумус, присвячені до заплав і дельт рік. Ґрунту іншої частини Туреччини в основному випробують недолік елементів харчування рослин. Найбільш могутні і продуктивні алювіальні відкладення сформовані такими ріками, як Великий Мендерес, Гедиз, Сейхан, Джейхан, а також ріками рівнини Анталья.
У горах і на землях кам'янистих плоскогір'їв розвиті малопотужні кістякові ґрунти, відносно малородючі і легко піддані ерозії. Їхня оранка виправдана тільки в найбільше вдало розташованих місцевостях. Зведення лісів і інтенсивний випас кіз, що продовжувалися протягом сторіч, погіршили стан ґрунтового покриву в горах. У результаті інтенсивного поверхневого стоку і надмірної ерозії велика частина верхнього родючого шару ґрунтів змита, і на поверхню виходить тонкий щебнистий обрій. На виположенних ділянках плоскогір'їв розвиті степові ґрунти (буроземи і чорноземи), часто дуже продуктивні, що чітко виявляється при наявності достатнього зволоження. Без штучного зрошення на них можуть вирощуватися озимі зернові культури, зокрема пшениця і ячмінь.