ТУРЕЦЬКА РЕСПУБЛІКА
Досить широка смуга узбережжя Егейського моря і зовсім вузьке Средиземноморское узбережжя відрізняються типово средиземноморским кліматом з характерними для нього жарким сухим летом і теплою дощовою зимою. Середня температура самого жаркого місяця ( чилипень серпень) в Адане досягає +28° і самого холодного ( чисічень лютий) +10°. У східних, більш гористих, районах літо прохолодне, узимку случаються заморозки. Кількість опадів, що випадають, на узбережжя Егейського моря 500—800 мм у рік; 1000— 1500 мм — у західній частині Тавра (на навітряних схилах) і до 500 мм — у східній. Північ Західної Анатолії, піддана впливу теплого Мармурового моря (температура верхнього шару води влітку біля +25С, узимку біля +8) відрізняється сприятливими для сільського господарства кліматичними умовами. Береги й острови Мармурового моря - улюблене місце відпочинку жителів Стамбула й околишніх міст. Навесні, коли на Чорноморському узбережжі ще холодно, у Мармуровому морі вже можна купатися.
У межах Західної Анатолії, уздовж південного берега Мармурового моря, простягнувся ланцюг приморських рівнин з лагуновими прісними озерами: Апольонт, Изник, Маньяс, Сапанджа.
Крайній північний захід Туреччини, відомий за назвою Східної Фракії, представляє улоговину (долину лівого припливу р. Марици — Ергене), облямовану з північного сходу невисокими горами.Територія Туреччини, за винятком Канийской рівнини, покрита густою річковою мережею. Але всі ріки мають гірський характер, буяють водоспадами, порогами і тому несудохідні. Велика швидкість плину робить їхній майже незамерзаючими навіть у високогірних районах. Основні ріки: Євфрат (2800 км), Тигр (1900 км), Кизил-Ирмак (1355 км), Сакарья (824 км).
Близько 9,2 тис. кв. км. Площі Туреччини займають озера: Кратерні, карстові, лагунові, тектонічні, запрудно-вулканические, що заповнюють зниження переважно на Анатолийском плоскогір'я і Вірменське нагір'я. Саме велике озеро Туреччини – безстічне озеро Ван (3713 км кв.). Воно розташовано в Східній Анатолії на висоті 1720 м в оточенні гір.
Стік рік відрізняється крайньою нерівномірністю. У дощові сезони й у період танення снігу багато рік перетворюються в бурхливі потоки і створюють погрозу повені, а в звичайно посушливий літній і осінній сезони сильно міліють; самі дрібні з них часто пересихают зовсім.
У горах Туреччини беруть початок найбільші ріки Південно-Західної Азії: Євфрат, що зароджується в Східній Анатолії, і Тигр, що стікає з Вірменського нагір'я.
До басейну Перської затоки відносяться ріки Тигр і Євфрат, до басейну Каспійськ моря - Кура й Араку, у Чорне море впадають Ешиль-Ирмак, Кизил-Ирмак, Чорух. Деякі з них протікають по території Туреччини тільки у верхів'ях. З Анатолийского плоскогір'я починається р. Сакарья, що також впадає в Чорне море. У європейській частині Туреччини знаходяться низов'я р. Марица, що впадає в Егейське море.
Ріки західної частини Туреччини звичайно маловодні, улітку міліють і пересихают; паводки навесні й узимку; на Сході Туреччини на ріках часто відзначається весняно-літнє повіддя, у значній мірі обумовлене таненням гірських снігів. Води рік широко використовуються для зрошення.
Геологічна будівля і корисні копалини
У Туреччині виявлені великі запаси різноманітних корисних копалин. У надрах країни залягають кам'яне і буре вугілля, нафта, різні рудні копалини: залізо, свинець, цинк, марганець, ртуть, сурма, молібден. На долю Туреччини приходиться 25 % загальносвітового запасу ртуті. Тут маються найбагатші поклади вольфраму, відомо біля ста родовищ міді. З нерудних копалин відомі родовища селітри, сірки, мармуру, морської ненки, повареної солі. Природною солеварнею, що постачає сіллю всю Туреччину, є озеро Туз.
Територія Туреччини розташована в межах Средиземноморского геосинклінального пояса. На Півночі і Півдні протягаються альпійські складчасті системи Понтийских гір і Тавра. У їхній будівлі беруть участь осадові і вулканогенно-осадові породи мезозою і палеогену, що підстилаються комплексом магматичних ультраосновних і основних порід і прорвані місцями гранітами. У Таврі широко розвиті тектонічні покриви. Між ними розташована Центрально-анатолийская складчаста проміжна зона, у якій виділені серединні масиви (Мизийско-Галатский, Мендересский, Киршехирский), складені кристалічними породами докембрия і почасти палеозою, і Измиро-Анкарский геосинклінальний прогин.
На Південно-Сході Туреччини проходить крайовий прогин древньої Африкано-Аравійської платформи, виконаний кайнозойской молассой. Територія Туреччини характеризується підвищеною сейсмічністю. Основні корисні копалини Туреччини - хроміти (Тавр, Западно-Понтийские гори, Измиро-Анкарский прогин), борати (Западно-Понтийские гори), боксити (Тавр, Понтийские гори), вольфрам, ртуть, сурма (Мендерес, Киршехир, Западно-Понтийские гори), мідь (Понтийские гори, Тавр), кам'яне вугілля (Понтийские гори). Відомі промислово розроблювальні родовища нафти (на Південно-Сході в крайовому прогині), марганцю, заліза, свинцю, цинку, асфальтита, бурого вугілля, магнезиту, бариту, корунду, азбесту, флюориту, сірки, фосфатів, кам'яної солі й ін. Запаси трехокиси вольфраму 60 тис. т, хромітів - 10 млн. т, ртуті - 27 тис. т, сурми - 110 тис. т.