ТУРЕЦЬКА РЕСПУБЛІКА
Безліч гір, плоскогір'я, озера, ріки, що стікають з гір... Туреччина – країна гірська. Її середня висота над рівнем моря 1132 м. Майже вся її територія зайнята Малоазіатським нагір'ям. У його складі окраїнні гірські системи: Понтийские гори і Таври. Між ними розташоване Анатолийское плоскогір'я. Понтийские гори тягнуться уздовж чорноморського узбережжя більш ніж на 1000 км. У низов'ях Сакарьи вони розділені глибокими долинами. На півночі гори круто спускаються до моря, залишаючи прибережну смугу в 5-10 км. Тільки в устях рік рівнина розширюється до 60-70 км. Північні «морські схили» зелені, а от південні схили Понтийских гір, яким не дістає вологи, залишаються без рослинності. Середня висота Понтийских гір близько 2500 м. У східній частині гірські хребти досягають найбільшої висоти (гора Качкар, 3931 м); дуже круті схили, альпійські гребені і відсутність наскрізних долин роблять ці гори труднопроходимими. До заходу Понтийские гори знижуються до 900 м, максимальна висота їх там не перевищує 2000 м.
У Туреччині переважають гори і плоскогір'я; великі риси рельєфу створені головним чином новітньою тектонікою. З півночі Малоазіатське і почасти Вірменське нагір'я облямовані Понтийскими горами (висота до 3937 м, м. Качкар), що включають у себе Западно-Понтийские і Восточно-Понтийские гори і гори Джаник, з півдня - гірською системою Тавр (висота до 3726 м, м. Демирказик), у якій розрізняють Західний Тавр, Центральний Тавр (складається з Киликийского Тавра й Антитавра); на Сході - рівнобіжні хребти Північний Тавр, Внутрішній Тавр і Вірменський Тавр. У східній частині країни гори Тавр переходять у Курдистанские гори (м. Джило, 4168 м). Внутрішню частину Туреччини займає Анатолийское плоскогір'я з окремими хребтами і погаслими вулканами (Ерджияс, 3916 м, і ін.), численними безстічними западинами із солончаками й озерами. Західна частина Малоазіатського нагір'я складається з рівнобіжних, широтно витягнутих, гірських хребтів (висота 2000-2500 м) і поділяючих їх межгорних долин. У межах Вірменського нагір'я - чергування лавово-туфових плоскогір'їв з безстічними озерами і вулканічними конусами і куполами (Великий Арарат, висота 5165 м - найвища вершина Туреччини, Сюнхан, висота 4434 м, і ін.) і тектонічних западин, розділених складчато-глибовими хребтами. До Півдня від Вірменського Тавра - північний край плато Джезире (висота 500-1000 м).
У межах європейської частини Туреччини, на Фракийском півострові, переважають низкогорья Истранджа і горбкуваті рівнини. Низовини мають обмежене поширення уздовж морського узбережжя (найбільші - Чукурова і Нижнефракийская низовина).
Чи тавр Торос тягнеться уздовж Средиземноморского узбережжя. Він розділений на 3 частині: Західний, Центральний і Східний Тавр.Ці гори утворилися одночасно з Альпами – 60-65 млн. років тому. Західний Тавр — гірська система, дугою низовина, що охоплює затоку і, Анталья. На заході і сході затоки гори далеко вдадуться в море, займаючи Ликийский і Киликийский півострова. Досить високі гірські хребти (Бедаг, 3086 м; Ельмали, 3073 м) розділені глибокими долинами, порізані каньйонами. Між хребтами Західного Тавра, особливо на півночі його розташовані групи озер і глибоких улоговин прісні озера (Бейшехир, Егридир, Сугла), солоні (Аджигель, Акшехир; улоговина Испарта й ін.) давшие цьому району назва “турецька країна озер” Трохи обособленно розташовані хребти Султан (2581 м) і Егрибурун, що мають незвичайне для Західного Тавра розташування з південно-сходу на північний захід.
Центральний Тавр виділяється серед сусідніх відрізків Тавра найбільшою висотою й альпійським типом рельєфу. Висота багатьох хребтів тут перевищує 3000 м. На заході до південно-заході Центральний Тавр близько підходить до Средиземноморскому узбережжю, круто обриваючись у море. Лише в деяких місцях на узбережжя маються вузькі смужки алювіальних рівнин, як це можна спостерігати в районах Анамура, Аланьи, Силифке і Фініку. Приблизно в міста Мерсин гори різко повертають на північний схід, залишаючи до півдня від себе велику алювіальну Аданскую рівнину. Південно-Західну приморську частину Аданской рівнини називають Чукурова, северо-восточную-юкариова.
Північно-східне продовження Тавра, зайняте хребтами Бинбога і Тахтали, відомо ще за назвою Антитавра. Ці хребти простираються з південно-заходу на північний схід і, знижуючи, зливаються з плоскогір'ям Узуняйла.
Східний Тавр простягнувся до півдня від р. Мурат і оз. Ван до східних границь країни. Східна частина його (район Хакяри) найбільш висока; висота гірських вершин тут наближається до 4000 м, а в гірському вузлі Джило перевищує її (4168 м). Хребет прорізаний глибокими ущелинами рік Євфрату і Тигру, що служать важливими шляхами сполучення.
До півдня від Східного Тавра розкинулася велика Диярбакирская улоговина, що поступово знижується на південь до Месопотамской рівнини, що лежить уже за межами Туреччини.
Анатолийское плоскогір'я розділене на Внутрішню Анатолію і Східну Анатолію. Перша з них представляє більш низьку частину плоскогір'я. Вона складається з ряду безстічних улоговин, серед яких височіють на зразок островів лише окремі ізольовані низкогорние кряжі. Висоти тут збільшуються з заходу на схід з 800—1200 м до 1500 м. На одному з таких плато, на висоті 850 м. розташована столиця Туреччина-Анкара. У південній частині плоскогір'я піднімається ряд древніх вулканів. У центрі і на півдні Внутрішньої Анатолії численні озера і болота, звичайно солоні, часто з мінливими обрисами. У центрі плоскогір'я, на висоті близько 1000 м, знаходиться друге по величині в Туреччині озеро Туз, відоме винятковою солоністю вод. Влітку озеро висихає, і дно покривається кіркою солі. Багато рік, що перетинають Анатолийское плоскогір'я, не добігають до моря, вони впадають у чи Туз залишаються в солоних болотах.