Суспільно-географічні дослідження Полтавщини першої чверті ХХ століття
Таким чином, розуміючи вагомий внесок проф. К.Дубняка в українську суспільно-географічну науку першої чверті ХХ ст., потрібно наголосити на його неоціненному доробку у сфері пізнання і висвітлення географії Полтавщини.
У тринадцятому випуску «Хозяйства Полтавщины» за 1923 р. знаходимо статтю іншого відомого економіко-географа, теоретика української суспільної географії Федора Матвієнка-Гарнаги – «Значения ярмарок в культурно-хозяйственной жизни Полтавщины» Це може ще раз свідчити про те, що полтавський журнал був відомий за межами регіону та мав визнання у науковому колі українських географів 20-х рр. минулого століття.На сторінках «Господарства Полтавщини» друкувалися й праці суспільно-географічного змісту менш відомих місцевих дослідників. Але ці студії мають досить важливе значення у становленні суспільно-географічної думки Полтавщини. Наприклад, праця Я.Ромашко «Обзор современной сахарной промышлености на Полтавщине» [№ 12, с.73-77], А.Туманова «Итоги районирования» [№ 12, с.112-117], Д.Соловея «Про торгівлю Полтавщини» [1924, № 2], «Фінанси Полтавщини»[1924, № 3], Г.Бараннікова «Табачная промышленость Полтавщины» [1924, №4-5, с.18-32], А.Чумакова «Новое районирование Полтавщины» [1924, № 4-5, с.38-48] та ряд інших статей, що не були підписані їх авторами [20, 21].
Слід також звернути увагу на той факт, що на сторінках журналу друкував результати своїх краєзнавчих суспільно-географічних досліджень учений Б.Стопневич (1892-1963), постать якого зовсім невідома сьогоднішньому поколінню. Його життєвий і творчий шлях, як дослідника географії Полтавського краю, не вивчені. Нам відомі лише деякі біографічні відомості про вченого, а також ряд його праць. По закінченню торгово-кооперативного інституту Борис Сергійович Стопневич працював статистиком у Харкові. Наприкінці 1918 р. працював на посаді відповідального редактора часопису «Полтавський кооператор» (1918-1922). Серед праць Б.С.Стопневича нам відомі статті в журналі «Господарство Полтавщини» – «Споживча кооперація на Полтавщині» (№ 12,1923 [33]); «Описание округов и районов Полтавщины» (№ 13,1923 [34]). Хоча зміст статей є кразнавчим, проте вони свідчать про високий рівень фахової підготовки їх автора та вагоме місце у науковому колі Полтавщини того часу. Зокрема, остання стаття увійшла у фундаментальну працю «Материалы по районированию Полтавщины» (1923) [11], співавторами якої були В.Ніколаєв, М.Самбикін та Б.Стопневич. Перу Бориса Стопневича належить розділ, присвячений проблемі районування та опису виділених округів і районів Полтавщини. Б.Стопневич спочатку досить детально аналізує регіон в цілому, а потім пропонує надзвичайно детальний фізико-географічний і суспільно-географічний опис семи округів Полтавщини (Золотоніського, Красноградського (Костянтиноградського), Кременчуцького, Лубенського, Полтавського, Прилуцького та Роменського). Описи, складені Б.Стопневичем, свідчать про його прихильність до районістичного напряму української географії 20-х рр. ХХ ст. Матеріал також свідчить про проведення ним власних досліджень у кожному з округів, на основі яких текст розділу насичений фактологічними, картографічними та статистичними даними.
Інший розділ «Материалов» був написаний проф. М.Самбикіним. Як завідувач відділу метеорології в одній з найбільших наукових установ тогочасної Полтавщини – Сільськогосподарській досвідній станції, проф. М.Самбикін написав розділ «Макроклимитические районы Полтавщины». Матеріал був викладений на дев’яноста сторінках з детальним описом атмосферного тиску і вітрів Полтавщини, вологості повітря, інсоляцій, снігового покриву, строків й інтенсивності останніх весняних і перших осінніх заморозків, режиму річок. Розділ вміщував унікальних 23 карти, ряд таблиць, малюнків і схем. Таким чином, матеріал, запропонований М.М.Самбикіним, розглядав Полтавщину та її окремі регіони з фізико-географічного підходу, на основі якого власне й побудував свою модель районування території Полтавщини.
Відомий полтавський учений В.Ніколаєв (1889-1973) також виклав свої думки з приводу проблеми районування території регіону. Валенин Федорович Ніколаєв закінчив природничий відділ фізико-математичного факультету Імператорського Харківського університету у 1915 р. Працював на посаді завідувача Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства. В.Ніколаєв – відомий український природознавець, який працював спільно з В.І. Вернадським під час його активної роботи на Полтавщині. У 1918 р. був обраний секретарем Полтавського товариства любителів природи, організатором і головою якого був акад. В.І.Вернадський. Пізніше викладав в університетах Харкова, Умані, працював у Сухумському відділенні Всесоюзного інституту рослинництва. До Полтави повернувся у 1937 р., де викладав у Сільськогосподарському Інституті [19].
В.Ф.Ніколаєв обгрунтував і описав модель районування Полтавщини за природно-історичними ознаками. Він фактично продовжив справу районування краю, запропоновану ще статистиком Л.Падалкою на початку ХХ століття. На основі аналізу ряду ознак (льодовикові відклади, грунти, рослинний покрив та ін.) В.Ніколаєв виділяє в межах Полтавщини шість районів: 1) Переяславське подніпров’я, 2) Пирятинсько-Золотоніський степ, 3) Сульсько-Псельський підстеп, 4) Псельсько-Ворсклинський підстеп, 5) Кременчуцько-Кобеляцький степ, 6) Заворсклинський степ» [11, с.21].
Праця «Материалы по районированию Полтавщины» є унікальною спробою районування Полтавського краю, видатною пам’яткою української географічної думки.В.Ніколаєв як провідний спеціаліст полтавської школи природознавців 20-х рр. ХХст. був автором й інших праць з географії Полтавщини. До його творчого спадку належать такі роботи: «Покажчик літератури по вивченню природи Полтавщини» (1918), «Полтавщина: Посібник до вивчення Полтавської губернії» (1919) [7] та ін. Остання праця написана у співавторстві з К.Лісовською (1860-1920). Книгу видано під грифом Полтавського Педагогічного бюро Полтавської Губерніяльної Народної Управи. Це є доповнене видання до першого нарису «Географії Полтавщини», який було написано і видано К.К.Лісовською ще в 1908 р. (!). Про саму Констанцію Костянтинівну Лісовську нам відомо дуже мало. «Лісовська К.К. народилася на Полтавщині. Українська культурно-освітня діячка в Полтаві, дочка військового. Закінчила в Петербурзі Бестужівські курси і в 80-х рр. учителювала, в 90-х рр. – співробітник газет, була головою бібліотечного комітету в Полтаві, з 1907 р. – викладала в гімназіях» [6,с.143]. Книга, написана К.Лісовською та В.Ніколаєвим, цінна не лише своїми відомостями, але й «списком найголовніших джерел», унікальними ілюстраціями, картосхемами, діаграмами. Сьогодні це видання є бібліографічною рідкістю.