Сутність і структурний зміст краєзнавства, об’єктно-предметна основа географо-краєзнавчих досліджень

На думку Л.Воропай, Мар. Куниці та М.Куниці [4], об’єктом дослідження краєзнавства виступає особ-ливий полігенетичний тип цілісності – природно-демосоціально-виробничі системи (ПДСВС) топологічного і локального рівнів структурної організації. Для них характерні: поліструктурність, високий ступінь динамізму; просторово-часові мінливості, дискретність, диференційованість. Їхнє еволюціонування спрямоване від чисто природних систем (ПТК) через історико-географічні системи (ІГС) різних історичних епох до сучасних ПДСВС або геотехсистем.

Я.Жупанський і В.Круль вважають, що оскільки територія для краєзнавства виступає в ролі „скелету”, на який нарощується все інше – природа, населення, господарство, історія, мистецтво, література, архітектура тощо, то ці складники повинні оцінюватися за своїми яскравими характеристиками. В цьому й особливість об’єкту вивчення краєзнавства, бо він [об’єкт] є специфічним територіальним утворенням, універсальним за своєю суттю, який об’єднує різні за походженням складові, що разом становлять природно-історично-соціально-територіальний комплекс [10, 21].

Розглянувши характерні риси об’єкту дослідження краєзнавства, слід детальніше зосередитись на об’єкті вивчення його складової (підпорядкованість якої загальній системі ніким не заперечується) – географічного краєзнавства. Науковою основою географічного краєзнавства, на думку О.Маринича [26], є сучасна система географічних наук, яка складається з природничо-географічних, соціально-економіко-географічних наук. Одна з особливостей географії полягає в тому, що вона входить як до природничих, так і до суспільних наук, має спільний об’єкт – вивчення певної території – від планети, через материки і океани, країни, регіони до конкретних місцевостей, і зокрема краю. Такими об’єктами, з погляду краєзнавства, мають бути історико-географічні краї, а принципом їхнього виділення виступає природно-господарський [25].

Географічне краєзнавство, з точки зору Б.Чернова та А.Сиротенко [55], є системою знань, яка відображає різні взаємозв’язані елементи дійсності рідного краю, – унікальність природи, систему розселення етнічних груп, що склалися історично, особливості розвитку господарства і духовної культури... Виходячи з цього, об’єктом географічного краєзнавства у вигляді просторової (територіальної) системи є природно-господарсько-культурна система (ПГКС) рідного краю.

Ф.Мільков характеризує географічне краєзнавство багатопредметним і різнофункціональним. Він вважає його видом громадської діяльності (оскільки краєзнавство почало розвиватися на громадських засадах), локально-регіональною географією, розрізняючи при цьому локальний і регіональний рівні краєзнавчого дослідження [30]. Виходячи з цього, об’єкти дослідження відрізняються своїми територіальними обсягами: найменші – у локальних вимірах і найбільші – у регіональних. Предметом вишукування останніх виступають навчально-виховні, культурно-освітні та прикладні аспекти географо-краєзнавчих робіт. За Ф.Мільковим, екологічний моніторинг, топоніміка, художня література, пейзажний живопис складають предметну базу локального рівня краєзнавчих досліджень [30].На думку П.Шищенка і Н.Муніч, сучасне географічне краєзнавство є багатопредметним. Його об’єктно-предметна сутність, наукові і практичні виміри пов’язані з функцією першої ланки в системі: краєзнавство – країнознавство – регіональна географія – географія. Географічне краєзнавство має своїм просторовим об’єктом територію (край), акваторію з островами, які мають ознаки етноландшафтно-господарської цілісності (підкреслення наше – В.К. і Г.К.) і в межах яких простежуються взаємозалежності між природними умовами, природними ресурсами і етносом, способами господарювання, ментальністю і духовними цінностями [58]. За даного підходу, на наш погляд, упускається історичний аспект, хоча ретроспективний огляд території є важливим при висвітленні її географо-краєзнавчої характеристики. Ретроспекція присутня при розгляді етносу і природних умов, але за такої позиції головним виступає етнічний часовий детермінізм і до уваги не береться весь історичний процес, який виходить за межі розвитку будь-якого етноландшафтного організму.

Виявляючи теоретико-методологічні проблеми географічного краєзнавства, Я.Мариняк [27] визначає останнє як комплексну науку, що досліджує взаємодію між людиною і природою, конкретизує історико-культурний процес, є засобом розвитку національної самосвідомості та усвідомлення необхідності збереження довкілля. Тому предметом його вивчення є територіальна організація суспільства в межах етнічної території українського народу, в різних історико-географічних областях, етнічних регіонах, адміністративних та економічних районах, місцевостях. Об’єктами ж дослідження є історико-географічні краї суцільної етнічної території, а також суспільно-територіальні комплекси, що сформувалися на території України. В основі об’єктів географічного краєзнавства, на думку Я.Мариняка, представлені локальні поселення з їх оточенням, низові адміністративні райони [27]. Зрозуміле бажання автора до об’єктної частини краєзнавства залучити якомога більший територіальний асортимент із межами різного наповнення: власне краєзнавчого, суспільного, поселенського, адміністративного. На наш погляд, при виділенні територіального об’єкту краєзнавства варто виходити з його ідеологічно-краєзнавчого наповнення і не долучати сюди ні суспільно-територіальні, ні поселенські, ні тим більше адміністративні характеристики (останні актуальні лише у контексті співпадання меж історико-географічних та адміністративно-територіальних). Суспільно-територіальні ж комплекси, локальні поселення чи поселенські системи є складовими історико-географічних територіальних об’єктів, тому, виходячи зі свого статусу підрядності, не можуть виступати об’єктами дослідження географічного краєзнавства, а складають лише його предметну базу.