Сутність і структурний зміст краєзнавства, об’єктно-предметна основа географо-краєзнавчих досліджень

Серед наукового, науково-популярного і шкільного краєзнавства можна ще виокремити напрям, який відзначається своєю практичною спрямованістю. У цьому плані необхідно звернути увагу на виробниче краєзнавство, що вивчає продуктивні сили свого краю і яке було обґрунтоване К.Дубняком [29]. Його своєрідним різновидом є конструктивне економіко-географічне краєзнавство, на якому наголошував А.Синявський [41]. Сутність останнього полягає у застосуванні методики краєзнавчих досліджень у конструктивно-географічних вишукуваннях із раціонального природокористування.

Виходячи з такої різноманітності складових краєзнавства, можна погодитися із позицією К. Дубняка [7] і Ф.Матвієнко-Гарнаги [28], що воно є синтетичною наукою. На думку першого, краєзнавство повинно досліджувати „стан засобів виробництва та продукційних сил у певному територіальному районі”. Отже, його змістом, як єдиної синтетично-географічної науки, вимальовуються: „а) природа території, як той фундамент, що на ньому базується народне господарство території; б) людина, як та сила, що використовує природу території, впливає на неї, планує своє господарство, виходячи з властивостей і особливостей природи території...; в) економіка території, іншими словами, виробничий ефект дії людини на природу” [43]. Ф.Матвієнко-Гарнага пояснює синтетичність краєзнавства його особливістю, наголошуючи, що воно є „міжнауковою наукою” [28]. Іншими словами, тут зауважується на його міждисциплінарному характерові.

Отже, краєзнавство, виходячи зі своєї сутності, може бути структуроване на різноманітні складові, які виокремлюватимуться, опираючись на різні підходи до дисперсизації. На нашу думку, можна застосувати т.зв. генетично-чинниковий підхід, який передбачає для групування складових краєзнавства виділення сутнісної основи, яка стане їхньою вихідною базою. І такою основою, за Я.Жупанським і В.Крулем, є територія, час і людина [11]. Тому вони пропонують загальне національне краєзнавство диференціювати на, відповідно, географічне, історичне і соціальне краєзнавство (останнє, згодом, пропонується перейменувати у суспільне [21]). Об’єднуючим тут є початковий елемент, тобто – територія, а отже, географічне краєзнавство виступає стрижнем національного краєзнавства. Деякі з авторів (Л.Царик), намагаючись модифікувати триєдину систему національного краєзнавства, пропонують виділити ще еколого-географічне краєзнавство, наголошуючи при цьому, що воно є складовою частиною географічного краєзнавства [54].

Хоча географічне краєзнавство формально виступає основою загальної побудови краєзнавства, часово найрозвиненішим (за сумарною кількістю досліджень) є його історична складова. Від кінця 80-х рр. ХХ ст. доволі багато було проведено дисертаційних досліджень істориками на історико-краєзнавчу тематику, яка охоплювала або територію всієї України [47], або її окремих історико-географічних регіонів [1, 5, 15], або колишніх чи теперішніх адміністративних виділів [18, 31, 36, 46, 51]. Торкалися історики й загалом краєзнавчої тематики України [48] чи певних історико-географічних земель [37] або їхні інтереси сягали не притаманних їм галузей знань [35]. У межах такого інтенсивного галузевого вивчення (історико-географічного напряму) повинно було виокремитися якесь відгалуження, що, зрештою, й відбулося. Зокрема, поступово набирає свого самостійного звучання археологічне краєзнавство, яке все ще є складовою історичного краєзнавства [33].

З’ясувавши сутність краєзнавства і його структурний зміст, виявимо об’єктно-предметну основу краєзнавства та його основної складової – географічного краєзнавства. На думку П.Тронька, предметом дослідження краєзнавства виступає конкретний регіон, а об’єктом – його історія, природа, населення, господарство, культура, пам’ятки матеріальної і духовної культури [53]. На нашу думку, тут має місце деяке об’єктно-предметне зміщення акцентів, адже територія (регіон) є вмістилищем різноманітної краєзнавчої інформації (природи, населення, господарства тощо), тому вона є первинною стосовно своїх наповнювачів. Виходячи з цього, простір „демонструє” свою об’єктну (головну) сутність, а його характеристики – підрядний (предметний) зміст.Доказом на користь висловленого міркування можуть слугувати наступні вимоги щодо можливості оголошення об’єктом географічного дослідження будь-якого фрагменту чи явища (процесу) ландшафтної оболонки (геосфери), а саме: а) повинен займати певне місце на земній поверхні; б) може бути картографованим, показаним на карті; в) впливає на стан і розвиток інших елементів ландшафтної оболонки; г) його вивчення дає (може дати) нові знання про ландшафтну оболонку [52]. Дані вимоги коректно буде поширити і за межі геосфери – на соціогеосферу (систему: суспільство – ландшафтна оболонка) чи на етногеосферу (систему: етноси – ландшафтна оболонка), бо краєзнавство поєднує у собі різноманітні складові – як природні, так і суспільні й етнічні.

Ще одним підтвердженням нашої позиції є думка академіка С.Рудницького, який у 20-х рр. ХХ ст. відзначав, що важливими основами нації є рідна культура, історико-політичні традиції, расові ознаки, власна мова, які набирають сили лише у зв’язку з територією. Такий підхід ученого, як вважає М.Костриця, є вихідною аксіомою, оскільки визначає об’єкт наукового географічного краєзнавства, зокрема і слугує його методологічною основою [19].

Таке класичне розуміння суті краєзнавства спостерігається й у К.Дубняка, який об’єктом вивчення краєзнавства бачить край (іншими словами, територію – зауваження наше – В.К. і Г.К.). Він виступає територіальною підвалиною роботи. Саме на підставі найдокладнішого вивчення всіх особливостей і на матеріалах обмеженого району вчений пропонує виявляти загальні закони розвитку природи і суспільства [7].