Африка (різне, географія)

Більша частина Сахари отримує менше 50 мм опадів на рік, а у внутрішніх районах дощі не випадають інколи по декілька років поспіль. Особливо засушливими є нагір'я Ахаггар та Лівійська пустеля. У внутрішніх районах опади випадають, як правило, у вигляді злив і значна частина води випаровується ще в атмосфері. На атлантичному узбережжі опадів дещо більше (до 150 мм) за рахунок вологого атлантичного повітря, яке формується над Канарською холодною течією. Контрастність температур океанічних та континентальних повітряних мас є причиною дещо активнішої циклонічної діяльності в приберегових районах та частих туманів і рос. На півночі та на найвищих вершинах нагір'їв іноді випадає сніг, який тримається лічені дні. В південній же частині Сахари (а іноді навіть в центрі) опади випадають в результаті проникнення екваторіальних мусонів північніше середньобагаторічної їх межі (влітку). До речі, аридний клімат існує в Сахарі близько 10 тис. років. Коли в Європі було похолодання, то клімат Сахари був досить вологим, про що свідчать, як географічні об'єкти (сухі русла річок та озер, гідроморфні кори вивітрювання тощо), так і наскельні малюнки, які збереглися в окремих районах і відкриті світові французьким дослідником Анрі Лотом на плато Тассілін-Аджер.

Поверхневих вод в Сахарі майже немає: від плювіальних епох збереглися напівзасипані піском ваді - сухі русла річок. Більша їх частина починається на нагір'ях, а закінчується в улоговинах. Лише іноді після значного дощу вони наповнюються водою максимум на декілька днів. Найбільшою річкою в Сахарі є транзитний Ніл, який живиться за межами пустелі. Іноді зустрічаються озера-релікти, які збереглися від давно минулих гумідних епох і живляться підземними водами, яких особливо багато в піщаних пустелях. Поширені також безстічні солоні озера. Багата Сахара значними запасами підземних вод, в тому числі і артезіанських. В районах їх виходу на поверхню вздовж ваді поширені оазиси, які мають часто антропогенне походження. Найпоширенішою рослиною в них є фінікова пальма, а також інжир, червоний перець тощо.

Ґрунтово-рослинний покрив Сахари дуже бідний, часто він зовсім відсутній. Незважаючи на те, що ґрунти слабо диференційовані на горизонти, малопотужні, вони містять багато поживних речовин і тому при зрошенні досить родючі. З рослин домінують ксерофіти і ефемери. В цілому флора Сахари нараховує біля 1200 видів вищих рослин.Останні мають короткий вегетаційний період (до одного місяця). Найбіднішу рослинність мають гамади. На піщаних пустелях поширені безлисті чагарники, напівчагарники та злаки - дрок сахарський, ефедра, дрін, акація сейяль - невисокий чагарник з шипами сріблястого кольору, іноді {єрихонська роза. На більш зволоженому атлантичному узбережжі росте лобода, а також низькорослі молочаї. Виходи корінних порід вкриті лишайниками.

Нагір'я також зволожені краще, тому тут зустрічається досить густа рослинність. В нижньому поясі поширені пальма дум, акації, а в середньому - дуб, ялівець, олеандр, мирт, кипарис, оливкове дерево та ін. На вершинах зустрічаються ділянки ксерофітних трав.

На крайньому півдні Сахари з'являються ділянки чагарників та жорстких трав, а на середземноморському узбережжі - дикі фісташки, олеандри тощо.

Фауна пустелі нараховує майже 4 тис. видів, більшість з них -безхребетні. Тварини пристосовані до суворих умов, витривалі, швидко пересуваються. Багато з них своїми ареалами мають райони з поверхневими та підземними водами. Ссавців близько 60 видів. Типовими для Сахари є антилопи аддакс і орікс, газелі, гірські козли муфлони, а з хижаків - шакали, гієни, лисиці. Майже 50% видів орнітофауни - перелітні птахи. З рептилій багато ящірок. Є змії та черепахи, а поблизу реліктових водойм - крокодили. Численні гризуни (миші, тушканчики, сахарський заєць та ін.).

Атлаські гори

Атлаські гори - система середньовисоких хребтів Африки, що простягаються майже на 2000 км в субширотному напрямку. Північні хребти (Ер-Ріф та Телль-Атлас) утворилися в альпійську епоху складчастості, а інші - в герцинський орогенез. Герциніди були розбиті на окремі блоки та омолоджені альпійським орогенезом з утворенням обширних геоантиклінальних піднять та геосинклінальних опускань окремих брил та масивів. Тому в рельєфі гір значне поширення мають високі міжгірські плато та обширні улоговини.

Гори на півночі та заході мають типові середземноморські, а на сході та півдні - типові сахарські ландшафти. Гірські ланцюги заходу затримують вологі вітри з Атлантики, які тут панують взимку. Тому в Атлаських горах виділяється три природні області - північна з субтропічними середземноморськими ландшафтними комплексами, перехідна з субтропічними континентальними та південна з тропічними пустельними ландшафтами сахарського типу.

Північна природна область включає, крім хребтів, і вузьку смугу узбережжя (до 150 км завширшки). Гори тут мають дуже еродовані схили, які крутими вапняковими уступами обриваються на північ. Схили ж південної області (Сахарський Атлас), які складені сланцями та мергелями не такі круті і прорізані широкими річковими долинами. Тривалий час Атлаські гори були зв'язані з горами Піренейського півострова (С'єрра-Невада, Андалузькими) і лише після утворення Гібралтарської протоки в результаті блокового опускання і виникнення обширного грабена вони опинилися в Африці, стали самостійною гірською системою.