Умови виникнення і розвитку міських поселень Хмельницької області. Генетичні типи поселень

Відомий український вчений І.К.Вологодцев розглядаючи питання розвитку міських поселень в Україні від 50-60 років XIX ст. і до 1930 р. включно, значну увагу приділив їх економічній класифікації, вико-риставши матеріали перепису населення 1926 року. Названий автор виділяє 9 груп міських поселень в Україні. Поруч з цим конкретно називаємо міські поселення Хмельниччини, що належали до цих груп:

І. Фабрично-заводські (Славута).

ІІ. Кустарно-ремісничі.

ІІІ. Транспортні.

IV. Адміністративно-торгово-промислові (Кам’янець, Проскурів), Шепетівка).

V. Землеробсько-фабрично-заводські (Янушпіль).

VI. Землеробсько-ремісничі (Полонне, Меджибіж, Летичів).

VII. Землеробсько-ремісничо-торгівельні (Дунаївці, Деражня, Ямпіль, Старокостянтинів, Ізяслав).

VIII. Землеробсько-адміністративні.

IX. Землеробсько-транспортні.

За цією економічною класифікацією міські поселення Хмельниччини належали до п’яти груп, зокрема до фабрично-заводської, адміністративно-торгово-промислової, землеробсько - фабрично-заводської, землеробсько-ремісничої, землеробсько - ремісничо-торгівельної. Найбільша кількість їх належала до IV, VI і VII груп.

Економічні групи міських населених пунктів були складені за кількістю зайнятих в промисловості, транспорті, сільському господарстві, торгівлі, державних установах.

Перед Другою світовою війною внаслідок впорядкування адміністративно-територіального поділу України м. Проскурів стало центром Хмельницької області.

Процес формування та розвитку міських поселень Хмельниччини, як і всієї України, був перерваний подіями Другої світової війни. Вони були в значній мірі знищені. В післявоєнний період були проведені роботи для їх відбудови. З розвитком промислового виробництва, транспорту, будівництва, розширення сфери послуг, а окремими поселеннями отримання адміністративних функцій привело до переведення окремих селищ міського типу у міста, а окремих великих сіл - у селища. Так, в післявоєнний період та в другій половині XX ст. на Хмельниччині статус селища міського типу отримали Антоніни, Базалія, Білогір’я, Війтівці, Віньківці, Вовковинці, Волочиськ, Гриців, Лозове, Смотрич, Теофіполь, Стара Синява, Чемерівці, Ярмолинці, Наркевичі, Дунаївці, Закупне. Статус міста в цей період отримали Волочиськ, Городок, Дунаївці, Красилів, Нетішин. А місто Проскурів в 1954 році було перейменоване у Хмельницький. Саме у 60-70 роки ХХ ст. відбувся найбільш активний розвиток м.Хмельницького, він стає найважливішим промисловим центром області, що зосереджував майже 1/3 промислового виробництва регіону.

Із вище викладеного випливає, що чисельність міських поселень на Хмельниччині дуже помітно зросла в післявоєнний період та в другій половині XX століття.

Проте, до цього часу область виділяється негустою мережею міських населених пунктів, переважною більшістю селищ міського типу та малими за людністю містами. Тут тільки два міста (Хмельницький, Кам’янець-Подільський) належать до великих. Донедавна м.Шепетівка відносилася до середніх міст, але вже станом на 2001 р. вона мала менше 50 тис.жителів. Тому всі інші міські поселення області за людністю належать до малих. Такі міста як Хмельницький, Кам’янець-Подільський, Шепетівка, Славута належать до багатофункціональних міст, а всі інші майже до однофункціональних. Переважна більшість малих міських поселень Хмельницької області має розвинуту харчову промисловість на базі місцевої сільськогосподарської сировини та промисловість будівельних матеріалів на базі власних корисних копалин.