Умови виникнення і розвитку міських поселень Хмельницької області. Генетичні типи поселень
Сучасний розвиток та розміщення міських поселень Хмельницької області, їх людність та функціональні типи значною мірою зумовлені їх генезисом, особливостями функціонування в різні історичні періоди.
Для дослідження особливостей становлення і розвитку поселень важливо використовувати історико-географічний підхід, головними напрямками якого є:
а) вивчення особливостей історичної появи населених пунктів; б) аналіз факторів і причин, що викликали появу перших поселень; в) історична перспектива розвитку населених пунктів; г) топонімічна характеристика поселень як відображення їх історичного розвитку.
Перші міські поселення на Хмельниччині, як і на всьому Поділлі, появилися за часів Київської Русі (Полонне, Кам’янець-Подільський, Ізяслав, Меджибіж, Стара Ушиця) внаслідок відокремлення ремісничо-промислового виробництва від землеробства та розвитку торгівлі, потреб оборони. Вони були невеликі за людністю, виступали центрами ремесла, торгівлі, політичного життя, культури та осередками захисту від ворогів.
Більшість міст були невеликого розміру із незначною кількістю населення.
Міста поділялися на дві частини: міський центр і підгороддя (“пригороддя”). Міський центр, звичайно, знаходився на підвищеному місці і являв собою фортецю, що була укріплена валами, стінами і ровами та захищена природними умовами (ярами, ріками і тд.). Підгороддя, друга частина міста, була значно більшою. Цю частину заселяли переважно ремісники, торговці і купці. Згодом і підгороддя почало укріплюватися для захисту.
Вулиці міста здебільшого сходилися до міського центру або торгової площі. Деколи на їх напрям впливали природні умови або оборонні споруди. Внаслідок того, що територія міста була обмежена за рахунок оборонних мурів, міські забудови були скупчені, а вулиці – вузькі. Житлові будинки були збудовані з дерева, мурованими були переважно церкви, палаци і монастирі. Монастирі часто мали оборонні споруди.
В цей період (давньоруський) переважно зустрічалось 4 типи планувальних структур: круглий, напівкруглий, сегментний та секторний. На них мали вплив лише природні чинники.
Населення більшості міст не відрізнялося від сільських жителів. При монастирях та церквах перших міст виникали школи, бібліотеки. Таким чином, в них досить виразно проявлялася культурна функція. За рівнем свого розвитку, зовнішнім виглядом ці перші поселення стояли на рівні тогочасного світу. Бурхливий розвиток міст, що почався за часів Київської держави, був перерваний нападом татаро-монголів (1239-1241 рр.), що спустошили і зруйнували міста Поділля, в т.ч. Хмельниччини. В 1241 р. були спалені Полонне, Ізяслав та інші міста. Відбудовані вони були на кінець XIII ст., укріплені як самостійні з юридичного та господарського погляду поселення.
Першим містом на Поділлі та на Хмельниччині, що отримало магдебурзьке право, був Кам’янець (1374 р.). Інші міста домоглися його в 15-17 ст. (рис. 1).
Скориставшись з феодальної роздробленості давньоруських земель і ослабленням їх внаслідок монголо-татарської навали, Литовське князівство у 60-х роках XIV ст. почало прибирати до рук Поділля. В другій половині XIV ст. воно було передано литовським феодалам Коріатовичам. У цей час на Поділлі перебудовуються старі і зводяться нові оборонні споруди (замки). Було укріплено Смотрич, Бакоту, Кам’янець, а згодом усі міста. Як повідомляє літописець, Коріатовичі “подільські міста укріпили і заволоділи всією землею Подільською”.
Таким чином, з середини XIV ст. розвиток вже наявних та виникнення нових міст були зумовлені потребами оборони від татарських наскоків. Тому міста формувалися у вигляді укріплених замків з ремісничо-торгівельними передмістями. Необхідність постійного захисту від нападу ворогів обумовили виникнення відносно невеликих міст і містечок, що були заховані в лісах і захищались самою природою. В планувальній структурі цих міст були присутні такі елементи: а) укріплений замок, що був відокремлений від поселення; б) міська площа, від якої по різні сторони розходились вулиці.
Міста мало відрізнялись одне від одного за кількістю населення. Так, в Подільському воєводстві у другій половині XVII ст. в середньому на одне місто припадало 417 жителів, а на одне село - 361 житель.