Роль академіка Степана Рудницького у розвитку географічної освіти в Україні

Найперше необхідним для вчителів географії та науковців С.Рудницький вважає видання щомісячного географічного журналу, який би давав найдокладнішу інформацію про географічні відкриття, події, дослідження – поступи світової географічної науки. Такий журнал, а також “система географічного землезнання” мають бути головними для освіти вчителів і науковців, без них розвиток географії, на думку вченого, “міг би тільки клигати”[7, с.215].

Крім навчальних посібників і карт, велике значення для вивчення географії С.Рудницький відводив екскурсіям, але належно підготовленим і проведеним.

Вчений добре розуміє, що належна географічна освіта може бути досягнута тільки за умови підготовки “кількісно як найбільше, якісно як найкращих наукових працівників по географії” [7, с.211]. Тому одним з важливих завдань Українського науково-дослідного інституту географії (створений у 1927 р.), він визначає освітню діяльність. Навчання географії у цей час було поставлене таким чином, що основна увага приділялась економічній географії, що базувалась на економіко-статистичній основі. При цьому повністю ігнорувався вплив природного середовища на суспільні процеси, людина розглядалася лише як чинник розвитку продуктивних сил. Щоб поставити українську географію на належне місце, С.Рудницький пропонує “підготовити зміну шкільних планів, написати новий комплект новітнім духом навіяних підручників, видати потрібні стінні і підручні мапи й атласи і ... що найважніше, підховати пару десятків молодих наукових робітників, що могли б відразу зайняти катедри географї по вищих школах України й випустити з під своєї руки нових викладачів і вчителів та пере підготовлювати давніх” [7, с.212]. Він організовує при Інституті курси перепідготовки вчителів, на яких вони слухають курс загальної новітньої географії та географії українських земель, вчаться досліджувати природу рідного краю та проводити краєзнавчі екскурсії. Але ці курси не були тривалими, бо ідеї С.Рудницького, як представника антропогеографії, було оголошено ворожими, а його було репресовано і знищено (1937 р.).

У процесі сучасної географічної освіти важливим є не тільки використання навчальних посібників і карт, але й іншої наукової спадщини С.Рудницького. Це стосується таких його праць, які опубліковані в Україні, а саме: “Коротка географія України”, “Україна – наш рідний край” (1917), “Чому ми хочемо самостійної України?” (1915), “Українська справа зі становища політичної географії” (1923), “Огляд національної території України” (1905), а також книг О.Шаблія “Академік Степан Рудницький” (Львів-Мюнхен, 1993),та П.Штойка “Степан Рудницький” (Львів, 2000), статті про вченого цих же авторів, І.Ровенчака та ін.Праці С.Рудницького – неоціненне джерело вивчення географії України. Важко знайти кращі слова про свою батьківщину, ніж у книжці “Україна – наш рідний край”, ось тільки уривок з неї: “Наш рідний край – це велика, багата, славна Україна... Любити свою землю – значить любити не лише свою рідну хату, своє рідне село чи місто, свою рідну околицю, а любити всю землю, весь простір, де люди говорять рідною мовою, ховають рідний звичай, живуть рідними споминами минувшини, леліють рідні надії на буддучину... Як далеко гомонить наша мова і пісня, так далеко наш народ живе, так далеко сягає Україна” [2, с.23]. Для того, щоб цей край любити, треба його пізнати. І саме у цьому найважливіша роль відводиться географії України, яка поруч з історією, українською етнологією і літературою дає людям відомості про їхню державу: “Географія, або землезнання, обіймає всі найважливіші відомості про землю і народ, що її заселює. Вона оповідає про сушу й море, про гори, горби, височини, низовини, про ріки, озера і багна, про підсоння, рослини і звірів, що живуть на Україні. Вона розказує нам про український народ, про його села, містечка, міста, про його хліборобство, ремесло й торгівлю. Вона дає, одним словом, образ життя-буття українського народу на його рідній землі”[2, с.25].

С.Рудницький детально характеризує географічне положення України у її етнічних межах, відзначає користь сусідства з іншими народами і країнами, особливості границь. Дуже цікаво і водночас науково зроблені ним описи форм рельєфу, водних об’єктів, рослинного і тваринного світу. Але центральне місце у книзі займає опис народу, що заселяє українську землю, зокрема особливості його походження, будови тіла, мови, господарської діяльності. У книзі “Україна – наш рідний край”, як і в багатьох інших творах, С.Рудницький підкреслює риси українців як самостійного народу, наголошуючи на його антропологічних відмінностях від сусідніх народів, зокрема поляків і росіян. Це зовсім не узгоджувалося з російськими і радянськими, а також польськими теоріями походження українців, і вченого звинувачували у націоналізмі як польська, так і радянська влада.

Аналізуючи природні багатства України, підкреслюючи працелюбність українців, вчений ставить собі питання: “чому ж український народ такий бідний і злиденний?” і сам собі відповідає: “головна причина отся: український народ жив споконвіку на землях, що були найбільше з усіх земель Європи виставлені на страшні набіги всіляких кочових, диких народів та при тім надили своїм багатством західних і східних сусідів” [2, с.53]. Господарське життя українців вчений описує не тільки в Україні загалом, але й по окремих її землях (Бойківщина, Лемківщина, Гуцульщина, Полісся, Поділля, Покуття, Гетьманщина та ін.), зазначаючи особливості життя і побуту українців у різних частинах України, звертаючи особливу увагу на матеріальну і духовну культуру населення, форми розселення людей та специфіку їх господарювання. Все це написано цікаво, з великою любов’ю до рідного народу, до своєї батьківщини.