Роль академіка Степана Рудницького у розвитку географічної освіти в Україні

У сучасних умовах розбудови незалежної української держави важливе значення надається розвитку освіти, в т.ч. географічної. Для визначення сучасних напрямів її перебудови важливо знати процес її трансформації впродовж тривалого часу, особливо у ХХ ст. У цьому процесі важлива роль відводиться науковим розробкам з питань географічної освіти Степана Рудницького, який вважається її фундатором в Україні.

Географічна освіта – це тільки один із напрямків багатогранної діяльності вченого-енциклопедиста, засновника української наукової географії, академіка С.Рудницького. Працюючи приват-доцентом у Львівському університеті (1908-1914) чи деканом філософського факультету Українського Вільного Університету (Прага, 1921-1926 рр.), організатором Українського науково-дослідного Інституту географії і картографії (1927-1933 рр.), вчений постійно приділяв увагу підготовці географів, він розробив дидактичні основи вивчення географії у школах, видав ряд шкільних посібників, карт.

Велика увага вченого до питань географічної освіти пояснювалась тим, що її стан на початку ХХ ст. був, на думку вченого, найгіршим серед всіх наук. Причини цього “лежать у наших школах та у нашій системі самообразованя” [6, с.166]. С.Рудницький всебічно аналізує шкільні навчальні підручники з географії і стан викладання цієї науки у народних школах. У статті “Нинішня географія” (1905 р.) він відзначає їх головні хиби, зокрема: відсутність описів країв, що вивчаються (особливо України, яка нібито нічого географічно цікавого не має); брак майже всякої генетики, тобто причин існування того чи іншого явища. “Се чого вчать у наших школах під назвою географії є лише жалкою мішаниною зі статистичних дат, з вичислюванням гір, рік, з немногих якби з воздуха взятих відомостей про клімат і плоди, з кількох етнографічних заміток, а вкінці з великанської кількості назв міст і містечок, або й сіл” [6, с.167]. Разом з тим вчений розумів, що географія, розширюючи знання людей про рідний край, свою батьківщину, сприятиме вихованню українського патріотизму, саме ця наука розширює кругозір людей, сприяє формуванню їх світогляду та політичної культури, поширенню здорового способу життя. Тому впродовж свого життя С.Рудницький прагнув зробити географію всенародною наукою, визначаючи її велику освітню функцію.

Ще однією причиною “сумного стану в географії” С.Рудницький вважав також і те, що географія у тодішній шкільній системі нерідко поєднувалася з історією і викладалася істориками. При цьому знань географічних, пов’язаних з астрономією, фізикою, метеорологією, геологією та ін., історики у більшості не мають і тому не можуть прищепити їх своїм учням. Виходячи з цього, а також вивчивши історію розвитку географічних знань, вчений дає визначення об’єкту і предмету вивчення географії. При цьому він зазначає, що “одна між науками географія бере Землю як цілісність, яко саму для себе, своєрідну одиницю у світовому просторі і старається її всесторонньо дослідити та представити з всім, що на ній виходить” [6, с.177], тому, на думку вченого, “спеціальну увагу треба звернути на поверхню Землі, як простір, в якому суть розміщені явища; Земля як цілісність, а спеціально її поверхня – се предмет географії [6, с.177].

С.Рудницький розкриває структуру географії, виділивши в ній фізичну, математичну географію, антропогеографію (географію людини), історичну географію. Визначаючи географію як самостійну науку, С.Рудницький пропонує змінити стан її викладання у школах. Зокрема, у початкових школах головним має бути краєзнавчий принцип: навчання має опиратись на “пізнання окружаючої природи і найважніших географічних явищ та предметів найближчої околиці і рідного краю” [6, С.189]. А вже з четвертого класу, на думку вченого, можна вивчати чужі краї. Відводячи географії світоглядну роль, С.Рудницький пропонує вивчати її у всіх класах школи, хоча би по одній годині на тиждень. На його думку, спочатку необхідно вивчати основи загальної географії та географії України (перший – третій класи), європейські країни (третій клас), інші країни і океани (четвертий клас), а вже у старших класах – ще раз загальну географію, яка підсумовувала те, чого навчились учні у попередніх класах. Реалізація принципу “від близького до далекого” мала зробити географію доступнішою, цікавою, дозволити перейти від вивчення конкретних фактів чи об’єктів до теоретичних узагальнень, розширити в учнів географічний кругозір та формувати географічне мислення.Особливий акцент С.Рудницький приділив національному вихованню учнів у процесі вивчення географії. У всіх класах він пропонує при вивченні будь-якого географічного явища, об’єкту чи процесу проектувати знання про нього на територію України чи рідного краю, тобто, говорячи сучасною мовою, використовувати українознавчий підхід. Цей підхід пронизує всю наукову творчість вченого, особливо його книги, написані для дітей і вчителів. Він пише: “Якщо пізнання мови і літератури свого народу, його історії, побуту і звичаїв є загальновизнано важливим, то не менше, на мою думку, важливим і потрібним є пізнання рідного краю, на котрім сей народ виріс і розвивається. І обов’язком кожного, хто почувається до крихітки патріотизму, учитися пізнавати рідний край не лише словами, а душею” [6, с.192].

Ідеї С.Рудницького про викладання географії висловлені ним на початку ХХ ст., знайшли своє відображення у навчальних посібниках для учнів “Початкова географія України” (1919), “Коротка географія України” (1910, 1914), “Основи землезнання України” (1924).