Розвиток української геоурбаністики у ХХ ст

На необхідність врахування організовуючої ролі міст у системах розселення і при оцінці процесів розвитку міст поряд із функціональною структурою міст наголошує Л.М.Корецький (1982). За цими ознаками він створює типологію міст України, виділивши такі типи [14, c.9] :

1)1) столиця – м. Київ;

2)2) найбільші і великі багатофункціональні міста;

3)3) промислові центри;

4)4) міста, що виконують промислові і транспортні функції;

5)5) транспортні центри;

6)6) міста перехідного типу;

7)7) господарські центри місцевого значення;

8)8) оздоровчо-курортні центри.

 

Ця типологія дозволила автору створити методичні основи і рекомендації щодо розміщення промисловості у містах на перспективу. Вони значною мірою були втілені у розробках В.В.Обозного щодо розвитку малих і середніх міст Придніпров’я та інших вчених, що займалися питаннями геоурбаністики.

В середині та в кінці 80-их років ХХ ст. основні розробки геоурбаністів присвячені дослідженню міських поселень як центрів систем розселення різних таксономічних рангів. Найвизначнішими в цьому плані є наукові доробки Ю.І.Пітюренка.

Різнобічну інформацію про розвиток міст України, зокрема про територію, чисельність населення, структуру зайнятості мешканців, головні промислові, культурно-освітні об’єкти, архітектурні пам’ятники та інше узагальнили у економіко-географічному довіднику “Города Украины” його автори – В.В.Ковтун та А.В.Степаненко. Вони також згрупували міста України у 8 типів за такими ознаками, як: людність міста, його народногосподарські функції, адміністративний статус, системоорганізовувальне значення, положення в системі розселення, перспективи розвитку [11 , c.4-5].

Питання геоурбаністики широко представлені у підручниках для шкіл та вузів, навчальних посібниках. В них дається інформація про показники урбанізації в різних регіонах України, динаміку чисельності і особливості відтворення міського населення, його статево-вікову структуру, показники зайнятості, а також про основі форми міського населення – міста (людність, функціональні типи). Особлива увага при цьому звернута на відомості про столицю та обласні центри країни. Серед навчальних посібників в цьому плані виділяється книга Ф.Д.Заставного “Населення України” (Львів: Світ, 1984).Багата інформація про всі міста і селища міського типу України представлена і в трьохтомній Географічній енциклопедії, яка вийшла у 1989-1993 роках.

Середина і кінець 90-х років визначаються розширенням регіональних геоурбаністичних досліджень. В цьому плані заслуговує на увагу дослідження Д.В.Ткача, присвячене вивченню економіко- і соціально-географічних проблем розвитку малих міських поселень, проведене на матеріалах Тернопільської області [22]. В ній автор здійснює класифікацію і типологію малих міських поселень, показує їх місце і роль у системах розселення, детально вивчає економічну, соціальну базу та екологічні умови розвитку таких поселень, досліджує особливості їх територіально-функціональної структури. На основі цього він виявляє проблеми, що характерні для такого типу поселень у період переходу суспільства до ринкових відносин, окреслює можливі шляхи їх розв’язання, напрями комплексного розвитку малих міських поселень в сучасних умовах.

Про окремі, передусім економічні проблеми малих міст йдеться у однойменній статті В.Поповкіна, а про розвиток Київської агломерації – у дисертаційному дослідженні Т.Буличевої (1998) [4].