Розвиток української геоурбаністики у ХХ ст

Диференціація географічної науки у повоєнний період зумовила появу в Україні напрямків у розвитку галузевих наук, в т.ч. у географії населення. Серед них посилено розвивається геоурбаністика – географія міст і міського населення. Це викликано прискореними темпами урбанізації, збільшенням кількості міських поселень, процесами, які особливо інтенсивно посилюються в кінці 50-х – 60-х років. До цього часу, географія міського населення зводилась, переважно до характеристики регіональних рівнів урбанізованості території України, комплексних, передусім господарських характеристик окремих міст.

Початки української геоурбаністики закладені у праці В.Кубійовича “З антропогеографії Нового Санча” (1927 р.).

Цей вчений вперше здійснив комплексну економіко- і соціально-географічну характеристику міста, опираючись на конкретні експедиційні (рідне місто вченого) та статистичні дослідження, застосовуючи широко картографічний метод дослідження. Він відзначає, що на цей час ще не встановлено сутності дефініції міста і тому дає його визначення як “поселення, що зосереджує на невеликій території значну кількість людей, які займаються несільськогосподарським виробництвом, а зайняті у промисловості, торгівлі та інтелектуальних професіях” [15, 466]. Проаналізувавши підходи, які існували до цього часу до визначення меж міст (Е.Генсліка, Шлітера, Гассе, Шотта, Ольбріхта та ін.), вчений відзначає що всі вони дуже схематичні, бо не враховують розміщення міського населення [15, 470]. При цьому він відмічає труднощі, з якими стикається дослідник при поділі населення на міське і сільське і вважає, що границею міста є границя двох культур, що виявляється у краєвиді границею щільної забудови міського типу, за якою простягаються сільськогосподарські території. Про місто, на думку В.Кубійовича, можна говорити в залежності від процентного співвідношення міської, сільської і місцевої людності (до місцевої людності він відносив несільськогосподарське населення, яке проживає у передмісті або селах, але доїждає щодня на роботу у місто).

Виділивши границі міста, В.Кубійович зробив детальний аналіз його розташування і передумов розвитку, внутрішню структуру структуру та людність. При цьому вчений робить висновок, що великі міста виникають і розвиваються тільки там, “де вигідне положення дозволило їм значно вплинути на околиці, тобто створити собі обширну зону впливу” [15, 473]. Отже, географічне положення міста (на формах рельєфу, відносно рік і транспортно-торговельних шляхів), на думку вченого, є вирішальним чинником його розвитку.

В.Кубійович вперше в українській географічній науці вивчає функціонально-територіальну структуру міста, виділивши т.з. фізіогномічне місто, передмістя та позаміський простір з певним відсотком міської людності. Кожну з цих частин міста вчений аналізує з погляду особливостей забудови (план міста, розміщення будинків, вулиць, транспортних комунікацій та ін.), яку в свою чергу ставлять в залежність від топографії (рельєфу), заможності населення, його етнічного складу, і навіть роду занять. Дією цих чинників він обумовлює також щільність населення. Так, найвищу щільність населення у місті мають райони, що населяються бідними людьми, а також райони, де проживає єврейське населення. В.Кубійович встановив, що щільність забудови і людності єврейського населення помітно є вищою, ніж християн (при інших подібних умовах). Ще він також встановив, що у тих частинах міста, де розвинена торгівля і ремісництво, є також більшими скупченнями населення.

Дуже цікавим у дослідженні В.Кубійовича є встановлення залежності людей різних віросповідань до професій. Вивчаючи місто Новий Санч, який населяли поляки, євреї українці, вчений показує, що професії християн, як правило активні (службовці, залізничники, ремісники, менше торговці), а євреїв – пасивні (торговці і менше – ремісники). Вартим уваги сучасних досліджень є вивчення передмість та позаміського простору з яким місто має тісні взаємозв’язки через трудові поїздки населення. Це населення, а також членів їх родин В.Кубійович прилучає до міської людності.

Для вчення міста як єдиного організму вчений широко застосовує картографічний метод. Саме карти дозволили йому точніше встановити межі міста, всебічно дослідити його людність. У праці представлено карти розселення людей у м. Новий Санч та його околицях, на них показано особливості концентрації людей на території міста, чисельність людей різних віросповідувань і професій у місті та передмістях, частку новосанчеського населення у людності навколишніх сіл та ін. При цьому використано первинні матеріали, зібрані по кожному селу у навколишній місцевості. Саме такий підхід дозволив автору детально і об’єктивно описати місто, збагнути проблеми його соціального розвитку.Вслід за В.Кубійовичем повне комплексне дослідження міста зробила Олена Степанів, опублікувавши серію статей про місто Львів: “Географічний нарис Львова” (1938 р.), “Сучасний Львів” (1943 р.), “Архітектурне обличчя Львова” (1945 р.), “Промисловість Львова під час німецької окупації 1941-1944” (1946 р.) та ін. Але ці статті, як і праці В.Кубійовича, тривалий час не були відомими географам України, лише тепер вони вважаються зразками географічної характеристики окремих міст.