Розвиток української геоурбаністики у ХХ ст

І. Найважливіші адміністративно-політичні, індустріальні, наукові та культурні центри країни – столиці союзних республік.

ІІ. Багатофункціональні міста – обласні центри:

ІІ а – обласні центри регіонального значення;

ІІ б – обласні центри з переважаючим розвитком важкої промисловості;

ІІ в – обласні центри з переважаючим розвитком машинобудування і легкої промисловості;

ІІ г – решта обласних центрів.

ІІІ. Багатогалузеві промислові центри.

IV. Промислово-транспортні центри.

V. Транспортно-промислові центри.

VI. Одногалузеві промислові центри.

VII. Транспортні центри.

VIII. Міста з слаборозвиненою промисловістю – організаційно-господарські центри, торгово-розподільчі, культурно-освітні центри місцевого значення.

IX. Різнофункціональні міста-супутники великих міст.

X Міста – курортні центри, або з переважним значенням курортно-оздоровчих функцій.

 

У середині 70-х років ХХ ст. в Україні проводиться робота з обгрунтування економічно перспективних малих і середніх міст на основі детального вивчення природних і економічних факторів: географічного положення, наявності сировинної і будівельної бази, трудових і водних ресурсів, територіально-планувальних умов та ін. Її здійснили вчені Ради продуктивних сил УРСР АН УРСР Ю.І.Пітюренко, Л.М.Корецький, П.С.Коваленко [12]. Вони науково обгрунтували мережу малих і середніх міст України, які рекомендовані для першочергового (передусім промислового) розвитку та другої черги розвитку. Для встановлення насиченості території трудовими ресурсами і можливостей залучення їх для розвитку міст було проведене дослідження щодо визначення складу населення населених пунктів навколо малих і середніх міст в радіусі 30 км, а в Донбасі – 10-15 км [13]. До середини 70-х років ХХ ст. Відділ проблем розвитку міст і розселення РПС УРСР АН УРСР закінчив відбір міських поселень, які мають найсприятливіші умови і можуть розвиватись, як промислові, транспортні, курортні центри (таких міст – 308). Іншим містам, що не ввійшли в цей перелік відводилась роль місцевих організаційно-господарських центрів в локальних системах розселення.У 70-ті роки серед вчених змінюється розуміння сутності урбанізації, яку починають розуміти не тільки як ріст чисельності міст і міського населення, але й як цілісну географічну проблему. Урбанізація – вважають Є.І.Шипович та С.С.Мохначук – це “згущення об’єктів, які тяжіють до територіальної концентрації і посилення звязків між ними, які зумовлені технічним прогресом і поглибленням територіального поділу праці, що проявляється в концентрації населення, міст, формуванні специфічних форм розселення, ускладненні міських функцій, значній зміні природного середовища [23, c.63-69]. Основними рисами урбанізації поряд з ростом міського населення і міст, виділяють високу густоту міського населення, концентрацію населення у великих містах, субурбанізацію (розмивання ядер міст, формування міст-супутників, поширення міських рис на сільські поселення (забудова, планіровка жител) [23, 64]. Тому вивчення урбанізації, як ввважають З.М.Васильєва та В.В.Ковалевський [5, с.17], – це дослідження складного соціального процесу, що супроводжується зростанням міст і їх впливом на всі сторони життя суспільства.