Розвиток української геоурбаністики у ХХ ст
У ширшому розумінні визначає урбанізацію і А.В.Степаненко, вважаючи її багатогранним соціально-економічним процесом, що супроводжується формуванням специфічного середовища для життєдіяльності населення і суттєвими змінами в їх способі життя [21, c. 16]. Її важливою стороною є взаємодія міст і сіл, поширення міського способу життя.
В даному контексті важливими є дослідження процесів урбанізації, проведені П.С.Коваленком, Р.І.Литвиненко [9], В.А.Богаєнко та А.В.Степаненком [2]. В них обгрунтовані наукові підходи до розвитку різних типів міст, планування такого розвитку. Зокрема, В.А.Богаєнко і А.В.Степаненко у своєму дослідженні реалізовують вперше в геоурбаністиці комплексний підхід до міста, як об’єкта планування, відзначаючи, що планування повинно охоплювати всі основні сфери життєдіяльності міста [2, c.110].
Розгляд міста як складної динамічної системи продовжують А.В.Степаненко у своїй монографії “Города в условиях развитого социализма” (К.: Наукова думка, 1981.-294 с.), а також М.Я.Мижега (1983), В.М.Пересєкін (1984), А.А.Ткачов (1980, 1983). Вони виділяють у складі міста підсистеми, які знаходяться у відношеннях взаємозв’язку, взаємообумовленості, взаємодії, зокрема: населення, містоформувальні і містообслуговувальні галузі; територіально-планувальну організацію і навколишнє середовище (Степаненко А.В., 1981) та досліджують окремі з них в межах великих міст.
На основі дослідження міст, як цілісних систем, А.В.Степаненко звертає увагу на необхідність їх комплексного розвитку, тобто “планомірного і гармонійного розвитку міст, як єдиного цілого, яке забезпечує збалансованість і органічний зв’язок міських підсистем і елементів, при яких досягається найбільша економічна і соціальна ефективність народногосподарських інтересів за рахунок доцільного використання його соціально-економічного потенціалу, природних, трудових та інших ресурсів [21, c.66]. Такий підхід передбачав не тільки організаційну повноту і цілісність міста як соціально-економічної системи, але й повноту охоплення всіх аспектів його розвитку і функціонування. Він став основою для подальших досліджень окремих (передусім великих) міст України, що проводились у 80-90 роки в Україні.
А.В.Степаненко ще на початку 80-х років ХХ ст. розглядає теоретичні питання управління містами, зазначаючи, що специфічність цього управління полягає у “раціональному використанні природних і трудових ресурсів, єдиної будівельної бази, транспортної системи, забезпеченні погодженого розвитку соціальної інфраструктури, створенні умов для всебічного задоволення зростаючих потреб людини, охорони і оздоровлення навколишнього середовища”. При цьому вчений наголошує на необхідності оптимального поєднання галузевої і територіальної форм управління, розкриває основні принципи управління розвитком міст, визначає шляхи створення ефективного соціально-економічного механізму управління містами [21, c.218-232].З розвитком продуктивних сил збільшується потреба у створенні нових опорних центрів, що відіграють командну роль у господарській організації території, зумовлює посилення уваги до дослідження міських поселень у кінці 70-х. У 80-х роках організовуючи роль міст різної величини у системах розселення добре показує у своїй монографії П.С.Коваленко. Він приділяє значне місце вивченню великих міст, які в 70-ті роки зазнали змін внаслідок їх бурхливого росту, викликаного розвитком промисловості, міграцією сільського населення у міста. Такі міста, на думку вченого, є головними опорними центрами територіальної організації продуктивних сил, основними ланками науково-технічного прогресу та ін. Водночас він відзначає проблеми, що виникають у великих містах та обґрунтовує шляхи їх вирішення. Вважає важливим регулюючим засобом економічного розвитку великих міст агломерацію, даючи їй таке визначення: це “система близько розміщених міських населених місць, що з часом зростаються, які об’єднуються між собою інтенсивним переплетенням народногосподарських, трудових, культурних і соціально-культурних взаємозв’язків” [10 , c. 48]. Виникнення агломерацій, на думку вченого, можливе з таких причин: 1) внаслідок знищення приміських поселень навколо великого міста (Київ, Львів, Харків); 2) за рахунок розвитку парних міст – центрів (Дніпропетровсько-Дніпродзержинська); 3) внаслідок утворення груп близько розміщених одне відносно іншого міст і селищ, які відносно однакові за величиною, в індустріальних регіонах (Горлівсько-Єнакієвська, Лисичансько-Рубіжнянська та ін.). Агломерції, на думку П.С.Коваленка, значною мірою допомагають великим містам вирішувати містобудівні проблеми за допомогою малих і середніх міст.
Значне місце у монографії П.С.Коваленка займають питання формування містоутворюючої і містообслуговуючої бази малих і середніх міст, обґрунтування їх перспективного розвитку та розміщення, раціонального використання трудових ресурсів. Він також досліджує питання розвитку селищ міського типу як важливих складових ланок в системах групового розселення, які нерідко виконують роль центрів локальних систем розселення і організаційно-господарських центрів адміністративних районів. Дає аналіз динаміки чисельності, особливостей утворення і розвитку селищ міського типу в різних регіонах України, розробляє напрями їх подальшої економічної активізації.
Основні напрями розвитку великих, середніх і малих міст України розробляються також на початку 80-х років А.В.Степаненком (1981). Він особливу увагу приділяє розробці шляхів розвитку містоформуючих галузей, тобто тих, на його думку, продукція і послуги яких реалізуються за межами міста, тобто які виражають спеціалізацію міст в системі народного господарства.