Наукові ідеї Володимира Вернадського - методологічна основа суспільно-географічних досліджень АПК України

Велика і багатогранна наукова спадщина В.І.Вернадського визначена потребами людського суспільства, запитами виробничої діяльності людини. Він був не тільки видатним природознавцем, мінералогом, основоположником геохімії та біогеохімії, творцем вчення про живу речовину, біосферу і ноосферу, а й великим мислителем, теоретиком та істориком науки. Стверджуючи, що людський розум і створені ним знання є якісно новою геологічною силою, здатною визначити подальшу долю планети, вчений акцентував увагу на посилення ролі науки у вирішенні складних завдань, що виникають у результаті взаємодії природи і суспільства, маючи на увазі не тільки виробничо-практичну, а й соціальну сферу діяльності людства.

В основу досліджень В.І.Вернадський поклав сформульоване ним нове для того часу поняття наукового світогляду. За його словами, "науковий світогляд ... уявлення про явища, доступні науковому вивченню, яке дається наукою; ... певне ставлення до оточуючого нас світу явищ, при якому кожне явище входить у рамки наукового вивчення і знаходить пояснення, що не суперечить основним принципам наукового пошуку. Визначивши найважливіші історичні сили, що рухають наукову думку, В.І. Вернадський вважав, що основні риси наукового пізнання будуть незмінними, яку б галузь науки ми не взяли як вихідну: всі вони приведуть до одного наукового світогляду, підкреслюючи і розвиваючи деякі його частини. Разом з тим вчений стверджував, що одним із найхарактерніших і найважливіших симптомів наукового прогресу е розширення меж наукового світогляду під впливом безперервного і неминучого розширення галузей (областей), що попадають у сферу досліджень [10].

У працях з історії науки і наукового світогляду В.І.Вернадський звертав увагу, що чим далі вдумуватися у досліджувані явища, глибше їх аналізувати, тим вагоміші і різнобічніші результати можна отримати. Він зазначав, що на науковий світогляд дослідника і його наукову діяльність значний вплив справляють умови зовнішнього середовища - суспільний устрій держави, організація освіти й викладання, стан техніки й науково-технічний прогрес тощо.

При вирішенні наукових завдань В.І.Вернадський розрізняв два типи досліджень. Перший з них - це точний опис подій, фактів у їх часовій послідовності, тобто створення фактичної основи, емпіричного матеріалу для отримання наукових висновків. Другий - це виявлення законів розвитку явища, його еволюції, закономірностей наукового пізнання, розкриття зв'язку між різними явищами й фактами [10].

Основним лейтмотивом наукової і науково-методологічної спадщини В.І.Вернадського с трактування науки як складного процесу протиріч, спадів, піднесень, повернення на новому рівні до старих, давно забутих або залишених поглядів, боротьби різних думок, теорій, які в результаті дискусій майже завжди непомітно змінюються, перетворюються, убирають у себе нові наукові елементи. "Процес дослідження, наукового пізнання не може бути зведений до чисто логічних схем. Розвиток науки визначається не тільки логікою руху наукових ідей, а насамперед самим життям, його вимогами та умовами. Процес пізнання завжди рухається вперед. Кожне наукове покоління має відкривати нові риси. Розуміння минулого змінюється, воно виглядає по-новому.

Науковий доробок В.І.Вернадського, визначені ним теоретико-світоглядні принципи наукового пошуку е важливим методологічним підґрунтям у дослідженні сучасних природних і суспільних явищ, їх взаємодії в умовах прискорення науково-технічних перетворень, корінного якісного перевороту у продуктивних силах людства. Багато із наукових тверджень, висловлених у свій час ученим, є методологічними постулатами, що не втратили актуальності й нині, в умовах суспільних трансформацій, численних природних катаклізмів, техногенних змін.Розкриваючи закономірність, еволюційну неминучість переходу біосфери у своєму розвитку в новий вищий етап - ноосферу - сферу розуму, вчений визначив, що людина здатна активно впливати на природні процеси й соціальну організацію суспільства. У цьому зв'язку значно зростає роль науки та наукового світогляду у розв'язанні глобальних загальнолюдських проблем і конкретних соціально-економічних завдань, що постійно виникають у суспільстві. Людина має будувати свої відносини з природою тільки на науковій основі, щоб передбачити наслідки цієї діяльності й регулювати їх, не завдаючи шкоди природі, не порушуючи її внутрішньої рівноваги та гармонії взаємовідносин із суспільством. Це вимагає глибоких знань об'єкта дослідження, виявлення закономірностей і тенденцій змін, що постійно відбуваються під впливом численних природно-географічних, соціально-економічних, суспільно-організаційних чинників, адекватного застосування наукових методів дослідження. Основними принципами наукового пошуку мають бути осмисленість дій та об'єктивний науковий аналіз, обачність і обгрунтованість наукових передбачень, на цій основі суворе регулювання практичної діяльності. З таких позицій наука може трактуватися, за В.І.Вернадським, як нова матеріальна сила перетворення людського суспільства.

Геніальні ідеї В.І.Вернадського про загальні закономірності розвитку наукової думки, науковий світогляд, його погляди на використання продуктивних сил, розвиток природознавства є важливою теоретико-методологічною основною дослідження сільського господарства - аграрної ланки економіки. Саме тут закони природи тісно переплітаються із соціально-економічними законами, споконвічними людськими традиціями і виробничими навиками до праці на землі. Із незліченних видів людської діяльності землеробство, за висловом великого українського вченого XIX ст. Сергія Подолинського, є "найпріоритетнішою, найпродуктивнішою, найкориснішою працею, яка в десятки разів збільшує вироблений природою продукт"1)). Протягом тривалого часу взаємодії людини з природою, в процесі еволюції розвитку землекористування кожний етнос у певних конкретних умовах виробляв свою систему землеробства. Це об'єднані у єдине ціле ставлення людей до землі, заходи і дії, спрямовані на її доцільне використання, відновлення та підвищення родючості грунтів. Система землеробства тісно пов'язується з такими суттєвими атрибутами господарської діяльності, як забудова, культура будівництва житла і господарських споруд, знаряддя праці, характер занять, що означували рівень адаптації людини до навколишнього середовища, особливості її світосприймання, причинну зумовленість і взаємозв'язок матеріальної та духовної культури.