Фінансова система Японії
Італія, 12,9 (1861 -1930р.)19,821,020,7
США, 18,7(1 869-1938 р.)18,418,015,9
Висока норма нагромадження відбивала велетенський розмах нового будівництва і переустаткування виробничого апарату, що існував. Основні кошти йшли на створення нових виробничих потужностей. Це забезпечувало високий ступінь новизни устат¬кування - його середній вік підтримувався на рівні 5,5-6 років (у США - 9 років). Організація серійного виробництва забезпе¬чувала високу ефективність капітальних вкладень.
Основні капіталовкладення направлялися в активні елементи основного капіталу, їх норма в 1,5-2 рази перевершувала відпо¬відний рівень інших провідних індустріальних країн, становлячи 16-19,4% ВВП.
В умовах державного регулювання і широкої підтримки роз¬вивалося сільське господарство, основу якого становлять дрібні ферми. Наймана праця й орендні відносини не одержали тут ши¬рокого розповсюдження. Тільки 7% господарств мають понад 2 та землі, а 70% усіх господарств одержують свої доходи поза га¬луззю, в основному в промисловості і сфері послуг. Власники дрібних земельних ділянок працюють у себе в господарстві лише у святкові і вихідні дні. Держава є монопольним покупцем бага¬тьох видів сільськогосподарської продукції за цінами, вищими від світових. Ця підтримка створює штучний клімат для даної галузі.
2. Фінанси великих приватних корпорацій і державних підприємств
Особливість економічного ладу - вертикальна інтеграція фірм, їх групування, що пронизує всю систему ділових відносин у країні. Розрізняються два рівні чи типи утворення економічних угрупо¬вань.
Перший - традиційний для більшості західних країн. Він ба¬зується на переплетенні капіталу та особистої унії. Унікальність японської господарської системи визначається наявністю груп (кейрецу), які є об'єднаннями великих компаній із дрібними та се¬редніми, що базуються на зв'язках різних видів, головними з яких виступають виробничі, обумовлені головними фірмами.
У зв'язку з тим, що кейрецу не є жорстко залежними органі¬заціями, як, наприклад, вертикально інтегровані корпорації в США, а сукупністю жорстких і слабких взаємозв'язків, доцент¬рових і відцентрових тенденцій, це дозволяє їм легше пристосову¬ватися до вимог зовнішнього середовища.Ринок, що функціонує на такій основі, усередині групи вигідніше для всіх його учасників, ніж вільний ринок наявних то¬варів. Тут нижчий ступінь ризику, нижчі витрати за угодами. На дрібних підприємствах нижчий рівень заробітної плати. Це слу¬жить однією з причин того, що в країні зберігається значна різниця в рівнях заробітної плати між великими, середніми і дрібними ком¬паніями. У середньому заробітна плата на останніх становить близько 60% оплати зайнятих на великих підприємствах.
Особливість економічної моделі полягає в єдності державного апарату і великого капіталу у вирішенні загальних проблем. Ос¬новні цілі і завдання загальнонаціональних планів економічного розвитку конкретно втілюються в змісті внутрішньокорпоративних планів, що мають директивний характер. За рахунок цього утворюється складна, взаємозв'язана система планування. Внутрішньокорпоративні плани у свою чергу також враховують¬ся при розробці загальнодержавних програм через механізм кон¬сультацій з найбільшими об'єднаннями приватних компаній - «Міцубісі», «Кейданрен», «Дюкай», «Ніккейрен», а також з відповідними асоціаціями і фінансово-промисловими групами.
По суті справи, у Японії проявилася чітка тенденція форму¬вання моделі економічного самоврядування без поєднання її з акціонерною власністю. Юридичні особи купують акції для забезпечення стабільності зв'язків з тими чи іншими фірмами. Сис¬тема взаємного утримання акцій майже цілком виводить ком¬панії з-під впливу коливань на фондовій біржі і зовнішньої скуп¬ки акцій. Встановлення довгострокових зв'язків між банками і компаніями забезпечується не тільки через взаємне володіння акціями, а й через кредитування.
Серед державних фінансових організацій існують Центральний банк Японії і Японський банк розвитку, 11 суспільних фінансових організацій, а також система поштових установ. Японський банк розвитку утворений як допоміжний банк для забезпечення роботи приватних організацій шляхом надання довгострокових кредитів під фіксовані процентні ставки та участі в акціонерному капіталі.
Специфічна система кредитування компаній була створена ще на першому етапі післявоєнного розвитку. Суть цієї системи полягала в тому, що під гарантії міністерства фінансів і банку Японії комерційні банки надавали максимальні кредити великим компаніям. Це забезпечувало надзвичайно стабільні умови підприємницької діяльності компаній у фінансовому відношенні.