ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Крайньою формою фіксованих валютних курсів є режим валютного бюро (currency-board), який не дає змоги задіяти механізми рефінансування центрального банку для підтримки ліквідності банківської системи, оскільки пропозиція національних грошей безпосередньо залежить вад накопичення валютних резервів. Це призводить до негнучкості національної кредитної політики, зокрема, інвестиційний процес ставиться у жорстку залежність від стану платіжного балансу, особливо експорту. Фактично іноземна валюта опосередковано стає національною валютою. Отож при домінуванні в країні банківського механізму інвестування та браку зовнішніх інвестицій зміни в структурі економіки за такої моделі курсоутворення цілковито залежатимуть від поточної кон'юнктури міжнародних ринків товарів, що ускладнить реалізацію національної стратегії структурної перебудови. Такий валютний режим запроваджено, зокрема, в Аргентині, Болгарії, Гонконгу та Естонії. У разі скасування заборони на використання в країні іноземної валюти як засобу платежу вона стає власне національною валютою, що вже маємо у латиноамериканських країнах — Сальвадорі та Панамі (долар США), а також у Косові (німецька марка).

МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РУХУ КАПІТАЛУ ТА ЙОГО ПЕРСПЕКТИВИ

Сьогодні Україні властива традиційна торговельна модель зовнішньоекономічних відносин, тоді як усі види ресурсів оптимально використовуються за участі в сучасних інвестиційно-виробничих системах (транснаціональних корпораціях). Платіжна криза, зокрема у міждержавних розрахунках, теж негативно впливає на процес інвестування, робить проблематичним не лише розширене, а й просте відтворення виробництва.Із часу розпаду СРСР та розбудови країнами СНД власних платіжних систем їм так і не вдалося подолати дисбаланс у зовнішній торгівлі, зумовлений високим рівнем кооперації між економіками республік. Практично всі країни СНД, за винятком Росії і Туркменистану, мають від'ємне сальдо торговельного балансу.

Дефіцит вільно конвертованої валюти у зовнішній торгівлі країн СНД певною мірою вдалося компенсувати за рахунок використання національних валют і бартеру.

Ще 1993 року країни СНД для розв'язання платіжної кризи, що виникла після розпаду СРСР, уклали Угоду про заснування Міждержавного банку (МБ), за допомогою якого планували проводити багатосторонній кліринг платежів через рахунки центральних банків. Однак МБ так і не розпочав діяльності згідно з статутними функціями, оскільки не було визначено резервну валюту та джерело створення резервних фондів для врегулювання сальдо за кліринговими розрахунками.

Упродовж 1995—1996 рр. робилися спроби розробити новий Статут МБ, зокрема визначити роль банку як інвестиційного інституту. Однак за браком коштів реалізувати цю ідею не вдалося. Нині Міждержавний банк практично перетворився на звичайний комерційний банк зі специфічними повноваженнями міжнародної організації. Відтак Україна у 1997 році заявила про свій вихід із МБ.

Нині засновники МБ розглядають можливість його функціонування як інвестиційного банку для вирішенні проблеми врегулювання міждержавної заборгованості, зокрема в майновій формі, шляхом конверсії боргів у інвестиції.

Поки що не вельми продуктивним було для України також членство у Чорноморському банку торгівлі та розвитку (ЧБТР), заснованому з метою фінансування проектів, які становлять спільний інтерес для країн регіону.

Національний механізм регулювання зарубіжних інвестицій в Україні вже пройшов необхідну початкову стадію формування, але ще потребує структурної адаптації до глобального інвестиційного процесу. Зважаючи, що міжнародні організації перейшли від розробки принципів у сфері руху капіталів до запровадження обов'язкових загальних норм через процедуру ратифікації міжнародних договорів, Україна має кілька шляхів такої адаптації. Один із них — вносити відповідні зміни у національне законодавство та брати на себе певні зобов'язання беа вступу в міжнародні організації — такі, як, скажімо, ГАТТ/СОТ, структури ЄС, що, власне, і практикується в Україні. Другим варіантом передбачається внесення змін у національне законодавство зі вступом у міжнародну організацію або приєднання до відповідних статей міжнародних угод (наприклад. Статуту МВФ). Зрозуміло, що для отримання переваг від адаптації національного законодавства до міжнародних норм необхідно прискорити економічну трансформацію країни в цілому. Зволікання щодо цього позбавляє Україну необхідних зовнішніх ресурсів та стимулів підвищення національного виробниитва.

Нсзважаючи на те, що жоден регіон світу не лібералізував законодавство у сфері іноземних інвестицій так якісно й послідовно, як східноєвропейські країни, обсяги іноземних інвестицій тут значно нижчі, ніж питома вага цих країн у свгговій торгівлі. Лише декілька з них, зокрема Чехія та Угорщина, наблизили інвестиційний клімат до потреб глобального інвестиційного процесу. Отож лібералізація законодавства у сфері іноземних інвестицій не є достатньою умовою для отримання іноземних інвестицій.