ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Зрозуміло, що впровадження зазначених заходів валютної політики і зниження облікової ставки НБУ та резервних вимог щодо комерційних банків сприятимуть збільшенню обсягів кредитування реальної економіки у разі зменшення кредитних ризиків, поліпшення умов конкуренції на ринку кредитних ресурсів та посилення засад діяльності фондового ринку. Зважаючи на відновлення у перспективі функціонування ринку державних цінних паперів, довільно в законодавчому порядку обмежити дохідність за ОВДП середньою дохідністю за кредитами комерційних банків суб'єктам господарювання, щоб не порушувати ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. При цьому вирішального значення для забезпечення динамічної рівноваги суміжних фінансових ринків (валютного, кредитного та фондового) набувають заходи у сфері бюджетної політики.

Законодавство економічно розвинутих країн містить норми, які визначають межі державного втручання у фінансові ринки, аби не порушувати ринкових процесів. Так, законами про центральні банки (Закон України "Про Національний банк" щодо цього — не виняток), як правило, заборонено купівлю боргових зобов'язань не за ринковими ставками безпосередньо у емітента, в тому числі й в уряду. Такі операції емісійного банку на відкритому ринку дозволено лише в разі реалізації процентної політики та політики ліквідності з метою забезпечення стабільних умов грошового ринку.

Аналогічними мають бути підходи до дій уряду на ринку позичкового капіталу. Якщо пропозиція кредитних ресурсів на ринку капіталів зростає повільніше, ніж обсяги державних внутрішніх запозичень, підвищується попит на позичковий капітал, а відтак і його вартість. У цій ситуації конкуренція приват-них суб'єктів господарювання та держави за кредитні ресурси не рівна. Межею урядових запозичень капіталу на внутрішньому ринку має бути ефективність державних інвестицій для структурної трансформації економіки, що становить одну з головних функцій держави у господарській сфері. В Україні впродовж останніх років поряд зі зростанням внутрішнього та зовнішнього боргу спостерігається скорочення державних витрат на інвестиції у виробництво та інфраструктуру. Основна частина державних запозичень використовується на споживання.

РЕЖИМ КУРСОУТВОРЕННЯ ТА ІНВЕСТИЦІЇ

На зовнішньоекономічну діяльність країни, структуру виробництва, споживання, рух капіталу відчутно впливають вибір режиму курсоутворення та динаміка валютного курсу. Стабільність курсу національної валюти — суттєва складова привабливості інвестиційного клімату.

За класифікацією МВФ, у світі нині застосовують п'ять основних режимів валютних курсів: фіксований щодо однієї валюти, фіксований щодо кошика валют, обмежено гнучкий, із керованою гнучкістю та плаваючий.

Кожен валютний режим має певні переваги та вади. Плаваючий курс дає змогу діяти незалежно від стану платіжного балансу, тобто проводити монетарну політику, яка не зобов'язує підтримувати валютний курс у заявлених межах. Але йому зазвичай притаманна нестабільність, спричинювана зокрема спекуляцією. Проте й фіксовані валютні курси можуть дорого обійтися економіці, оскільки вони нерідко підтримуються за рахунок підвищення процентних ставок, до того ж перехід до іншого валютного режиму пов'язаний із певними труднощами. За сучасних умов режими фіксованого та вільно плаваючого курсів у чистому вигляді не практикують - застосовують їх модифікації: фіксований, але регульований валютний курс та курс керованого плавання. Різниця між цими полярними режимами стосується технічної сторони підтримки стабільності валютних курсів, коли вони коливаються один щодо іншого. Але й ця, суто операційна різниця поступово стирається. За умов зростання мобільності капіталу та впливу низки інших факторів країнам доводиться вдаватися до все частіших та незначніших коригувань офіційно встановлених валютних паритетів. Із метою залучення капіталу гнучкі валютні режими поєднують із різними схемами страхування, зокрема кредитного.

Україна використовувала кілька режимів валютного курсу — від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу. Впродовж 1996 та першої половини 1997 року курс національної грошової одиниці фактично коливався у межах утвореного валютного коридору 1.7—1.9 грн. за долар США. 3 другого півріччя 1997 року і донині в Україні встановлюються межі граничних коливань курсу гривні щодо долара США (валютний коридор).За будь-яких режимів завдання валютної політики полягає у підтримці відносної стабільності курсу національної валюти. Так, унаслідок серпневої кризи 1998 року в Росії, загальна сума статутного капіталу комерційних банків України збільшилася на 461 млн. грн. і становила на кінець року 2097 млн. грн., тоді як його еквівалент у доларах зменшився з 861 млн. до 612 млн. доларів США. Однак запровадження в Україні плаваючого курсу за умов відсутності розвинутих фінансових ринків (що не дозволяє НБУ застосовувати для регулювання обмінного курсу інструменти непрямої опосередкованої дії, а саме операції на відкритому ринку) може призвести до нестабільності валютних курсів. Таку невідповідність між курсовим режимом і наявними інструментами регулювання обмінного курсу НБУ за нинішньої ситуації змушений буде компенсувати проведенням іще жорсткішої монетарної політики. Відсутність в Україні форвардного валютного ринку перешкоджає становленню механізмів страхування курсових ризиків, що теж негативно впливає на інвестиційний процес. До того ж до забезпечення структурної трансформації в Україні глибоку девальвацію гривні не можна розглядати як альтернативний заходам державного регулювання інструмент стимулювання економічного зростання (за рахунок збільшення експорту внаслідок перерозподілу ресурсів на користь експортерів) через нееластичність експорту. Незважаючи на значну девальвацію гривні у 1998 та 1999 роках український експорт скоротився торік на 11%, у першому кварталі 1999 року — на 19%, у другому — на 17%. Надходження валютної виручки на коррахунки від експорту товарів лише за минулий рік знизилися майже на 17%. Значне падіння обсягів експорту до країн СНД, зокрема до Російської Федерації, зумовлене не так втратами від курсових різниць, як спадом вітчизняного виробництва, його високою собівартістю, низькою якістю наших товарів, введенням нових торговельних обмежень у державах — торговельних партнерах України, посиленням конкуренції на світовому ринку, антидемпінговими розслідуваннями (високотехнологічні товари менше потерпають від цінових диспаритетів та зміни кон'юнктури на світових ринках). Товарна структура українського експорту протягом кількох років не змінювалась, як не змінювався перелік товарів, що забезпечують валютні надходження до країни. В основному це продовольчі товари, сировина, продукція металургії та хімічної промисловості, вартість яких на зовнішніх ринках падає, що змушує нарощувати їх фізичні обсяги. За таких умов переорієнтація експортних потоків теж є проблематичною. Насправді країни з нижчою продуктивністю, якістю та складністю праці змушені утримуватися на зовнішніх ринках за рахунок заниження експортних цін порівняно з національними витратами виробництва, тобто більше вивозити на одиницю імпорту товарів, що призводить до нееквівалентного міжнародного економічного обміну. Таким чином, щоб економіка виграла від девальвації курсу національної валюти, необхідно мати певну структуру виробництва (зокрема експортного) та споживання, можливості щодо заміни імпорту та зовнішні ринки збуту. Слід враховувати також значний рівень імпортної складової у собівартості українського експорту, що означає імпорт інфляції та подорожчання обслуговування зовнішнього боргу у разі заниженого курсу гривні.