ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ
Слід зазначити, що у структурі зовнішнього довгострокового боргу (він сягає нині 13.2 млрд. доларів, з яких 12.3 млрд., або 93% припадає на державний та гарантований державою) інвестиційний капітал (зокрема кредити, надані ЄБРР та іноземними банківськими установами під державні гарантії) становить лише незначну частку. Основні обсяги — це борги за енергоносії (країни СНД), кредити, надані для підтримки платіжного балансу та фінансування дефіциту державного бюджету (МВФ, Євросоюз, інші офіційні кредитори, іноземні кредитні установи, єврооблігації), зв'язані кредити для закупівлі товарів (у рамках міждержавних та міжурядових домовленостей). Зважаючи на брак прямих іноземних інвестицій у країну та значні обсяги зовнішнього боргу (у першому півріччі поточного року сукупні платежі з його обслуговування сягнули 15% від експорту товарів та послуг), зазначена структура зовнішніх кредитів (див. діаграму) може негативно позначитися на структурній реформі в Україні. Її ВВП постійно падає і нині становить лише 37% від рівня 1990 року; прискорилися темпи старіння основних фондів; погіршилася структура виробництва з превалюванням сировинних галузей та галузей, що випускають продукцію з низьким ступенем обробки. Від 1990 року частка енергоємних та сировинних галузей (металургії, електроенергетики, паливної промисловості) збільшилась із 21 до 50% від ВВП, тоді як машинобудування і харчової промисловості — зменшилася більш як на 40%, а легкої промисловості — у вісім разів (до 1.5%).
Стосовно вибору стратегічних цілей інвестування доводиться констатувати, що державні економічні програми та концепції не містять системи підпорядкованих цілей (дерева цілей), визначених економічними інтересами держави. Цілі забезпечення державної економічної політики (зокрема, перелік пріоритетних галузей) підміняються в них індикаторами (наприклад, фінансовими), які, по суті, не є самоціллю і повинні лише сигналізувати про відхилення від цілей. Бракує також аналізу відповідності вибраних інструментів державного регулювання економікою заявленим цілям, сумісності окремих засобів регулювання тощо.
ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА ТА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС
З огляду на те, що при вирішенні проблем системних перетворень питання фінансової стабілізації мають підпорядковане значення, валютна політика повинна враховувати потреби інвестиційного процесу в країні та активно йому сприяти. Водночас існує зворотний вплив інвестиційного процесу на її цілі, зокрема па динаміку курсу.
Оскільки валютна політика — це комплекс заходів, здійснюваних у сфері міжнародних валютних та інших відносин як центральними банками, так і органами державного управління, її реалізацією має передбачатися високий ступінь координації рішень усіх зацікавлених структур із метою забезпечення поточних (тактичних) та кінцевих (стратегічних) цілей економічної політики. При цьому необхідно коригувати проміжні (опосередковані) цілі, здоб забезпечити кінцеві: стабільність цін, високу зайнятість, економічне зростання та підтримку рівноваги платіжного балансу.
Основними інструментами валютної політики є:
•валютне регулювання;
•дисконтна політика;
•девізна політика;
•вибір режиму (системи) валютних курсів;
•зміна зовнішньоторговельного режиму;
•участь у міжнародних договорах тощо.
Чинним законодавством у сфері валютного регулювання створено умови для нормального проведення розрахунків між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України й інших держав за принципами світової торговельної та банківської практики.
У вересні 1996 року наша країна заявила про приєднання до Статті VIII Статуту МВФ і, отже, зобов'язалася не запроваджувати обмежень на здійснення поточних операцій платіжного балансу, в тому числі щодо повернення іноземних кредитів, репатріації іноземних власних коштів та нарахованих відсотків, комісій, пені, переказу за кордон страхових платежів тощо.Для здійснення інвестиційної діяльності в Україні іноземні інвестори мають право відкривати рахунки в уповноважених українських банках як у національній, так і в іноземній валютах. Відкриття рахунків резидентами України та інвестування за межі країни піддягає ліцензуванню НБУ.