Купівля-продаж

Крім того, п. 31 Інструкції містить перелік підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії. Серед них такої як «сторони договору не мають одна перед одною жодних зобов’язань» немає.

Чи є тут порушення? На нашу думку, ні. Звертаю увагу на правило, передбачене ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу та ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу: «Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення». Ця норма дає можливість сторонам, які укладають договір, скажімо, 1 листопада, врегулювати у договорі свої відносини (передача товару, сплата коштів), виконані, скажімо, у період з 1 червня до 1 серпня. І це не суперечить положенням ч. 3 ст. 640 ЦК, на яку посилається Мін’юст: «Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації».

Справді, такий договір, навіть якщо його підписано 1 лютого (як вказано у запитанні до Мін’юсту), вважатиметься укладеним саме з моменту його державної реєстрації нотаріусом. Але ним будуть врегульовані і відносини сторін до такої реєстрації, тобто до укладення договору, якщо сторони цього захочуть, — на підставі правила статті 631 ЦК.

Також не буде порушенням, якщо нотаріус 20 травня (як вказано у запитанні) посвідчить та зареєструє договір, який було підписано 1 лютого. Традиційна думка про те, що нотаріус може посвідчити тільки правочин, підписаний у його присутності, є хибною. На підтвердження цього можемо навести норму Інструкції (п. 16): «Нотаріально посвідчувані правочини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса. Якщо правочин, заява чи інший документ підписаний за відсутності нотаріуса, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ним». Це опосередковано підтверджує, що нотаріальному посвідченню та державній реєстрації підлягають і правочини, вчинені задовго до їх посвідчення та реєстрації.

Що робити? Відповідь міститься у статті 220 ЦКУ. Сторони повинні звернутися до суду із заявою про визнання договору дійсним, за умови, що:

вони домовилися з усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами;

договір повністю або частково виконаний;

одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.

У разі визнання судом договору дійсним його нотаріальне посвідчення не вимагається.

Але для уникнення проблем із нотаріусом слід також вимагати, щоб суд зобов’язав нотаріуса здійснити державну реєстрацію договору.

2. Новий цивільний кодекс. Нове про договори купівлі-продажу та дарування.

От ми і добралися до окремих видів зобов'язань. Ті, хто уважно читав попередні статті проекту, уже досить теоретично «підкований» для того, щоб зануритися в бурхливе море відносин, де товар переходить до покупця, а дарувальник роздумує над майже гамлетівським питанням «дарувати чи не дарувати?».

Купівля – продаж.Ми всі інтуїтивно розуміємо, що таке договір купівлі-продажу. Але інтуїція іноді нас підводить, тому зовсім не лишнім буде знати його легальне визначення: За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає чи зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає чи зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього визначену грошову суму. Це визначення міститься в ст. 655 нового Цивільного кодексу України (далі — ЦК).

Почнемо з того, що закон визначив предмет договору купівлі-продажу: майно. Крім того, у ст. 656 ЦК зазначено, що предметом такого ж договору можуть бути і майнові права, і право вимоги, і валютні цінності, і цінні папери. Купівля-продаж може здійснюватися або в момент здійснення договору, або в деякий момент часу в майбутньому.

Крім того, з визначення прямо випливає, що при передачі товару від продавця до покупця переходить право власності на нього. Отут є невелика заковика. Як ми вже знаємо, право власності поширює свою дію тільки на речі, тому не цілком зрозуміло, що перейде до покупця, приміром, майнових прав за договором купівлі-продажу. Право власності перейти не може. Тоді що? Просто набір прав і обов'язків? Закон мовчить. Можливо, суди надалі будуть трактувати поняття «передача у власність» більш широко і тим самим розв’яжуть цю колізію.