Купівля-продаж

З огляду на можливі правові наслідки визнання договору неукладеним, суб'єкт правовідносин може планувати своє подальше поводження в суді.

6.4. Розгляд у суді спорів, пов’язаних з неукладанням договору.

Нарешті, ще одним важливим моментом при розгляді питань, пов'язаних з неукладанням договору, є законодавча неврегульованість при розгляді можливості звертання в суд з позовною заявою за самостійною вимогою про визнання договору неукладеним. Справа в тім, що позиція судів у даному питанні на сьогоднішній день неоднозначна. Розглянемо дане питання більш докладно.

Дискусія про можливість пред'явлення самостійних позовів про визнання договору неукладеним виникає внаслідок різного трактування вимог ст.ст. 1,2 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) і ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК).

Зазначені норми права встановлюють умови, при яких сторони правовідносин можуть звертатися в суд з метою захисту порушених прав і охоронюваних законом інтересів.

Використовуючи розширене тлумачення приведених вимог, прихильники можливості розгляду судом заяв із самостійними вимогами про визнання договорів неукладеними наполягають на тому, що суперечка про право не може бути відсутньою тільки внаслідок того, що це право не було порушено (оскільки неукладений договір не породжує прав і обов'язків).

Прихильники іншого підходу наполягають на тому, що право, підлягаюче захисту, повинне в будь-якому випадку існувати, а також порушуватися і/чи заперечуватися.

У сформованій ситуації, швидше за все, найбільш розумним буде керуватися позицією, викладеної в постанові ВСУ від 14.01.2002 р., що було прийнято в тому числі й у результаті розгляду питання про визнання договору неукладеним.

У даній постанові ВСУ прийняв кілька тверджень, а саме:

вимога про визнання договору неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав;

вимога про визнання договору неукладеним є нічим іншим, як установленням факту, що має юридичне значення, що може бути встановлений тільки під час розгляду суперечки про право;

установлення факту неукладання договору є складовою частиною оцінки фактичних обставин справи при розгляді суперечки про право;

вимога про визнання договору неукладеним не може бути предметом суперечки і самостійно розглядатися в окремому виробництві.Подібні висновки судового органа обгрунтовуються в першу чергу обмеженнями, викладеними в процесуальних законах. Наприклад, у ст. 83 ГПК установлені виключні права суду в частині ухвалення рішення по господарських спорах: ч. 1 ст. 83 даного Кодексу передбачає для суду можливість при ухваленні рішення визнавати договір, пов'язаний із предметом суперечки, недійсним; ч. 2 ст. 83 передбачає для суду можливість при ухваленні рішення виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивача чи третіх осіб (але в будь-якому випадку дана норма передбачає існування порушеного права чи інтересу, що не можуть існувати за неукладеним договором).

Тобто ГПК не надає права суду виносити самостійне рішення у відношенні визнання договору неукладеним. У той же час ч. 3 ст. 84 ГПК передбачено, що в мотивувальній частині рішення суд вказує обставини справи, установлені судом. Природно, що в даній ситуації обставини справи, пов'язані з визнанням договору неукладеним, можуть відображатися в рішенні при розгляді судом суперечки по суті.

Що стосується ЦПК, то права суду при ухваленні рішення зазначені в ст. 202'. Наприклад, ч. 3 ст. 202' передбачено, що суд приймає рішення у відношенні правовідносин, що обумовлені існуванням встановлених обставин (фактів). У тексті самого рішення (з урахуванням вимог ч.ч. 6, 7 ст. 203 ЦПК) суд також повинний відобразити факти (обставини) і відповідні їм правовідносини, а також указати про наявність порушень прав, з метою захисту яких було подане звертання в суд.