Купівля-продаж

Крім цього, слід узяти до уваги і вимоги ст. 19 Закону про реєстрацію. Підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, зокрема, є: нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу; договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на біржі в установленому порядку; свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду; акти прийому нерухомого майна до експлуатації; договори про іпотеку; інші визначені законом документи щодо речових прав на нерухоме майно; рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили; інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

Підсумовуючи все вищенаведене, можна визначити таку послідовність дій організації для продажу квартири працівникові:

організація як власник квартири має пересвідчитись у наявності всіх необхідних правовстановлювальних документів на цю квартиру за переліками, визначеними Законом про реєстрацію і Інструкцією (якщо документи відсутні - отримати їх у визначеному чинним законодавством порядку);якщо наявні всі необхідні документи — через нотаріуса (приватного або державного) посвідчити договір купівлі-продажу квартири і здійснити державну реєстрацію переходу прав до працівника.

3.3. Як укласти договір купівлі-продажу житла.

Що мають знати громадяни про укладенні договору купівлі-продажу житлового приміщення?

Перш за все, їм слід ознайомитися з правовстановлюючими документами, що підтверджують право власності на житлові приміщення. Такими документами можуть бути: нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни; свідоцтво про придбання житлового будинку (частини будинку) з прилюдних торгів, свідоцтво про право приватної власності, яке видається відповідним органом (при приватизації житла), свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, інші правовстановлюючі документи. За такими документами громадянин пересвідчиться, кому належить житлове приміщення.

У разі, коли житлове приміщення належить громадянам на праві спільної часткової власності, його відчуження може бути здійснено за згодою всіх учасників. При продажу частини житлового приміщення, яке перебуває в спільній власності, сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається за ціною, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, окрім випадку продажу з прилюдних торгів.

Продавець частки в спільній частковій власності зобов'язаний повідомити в письмовій формі решту учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, за яких її продає. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовляться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права протягом одного місяця з дня одержання повідомлення, продавець має право продати свою частку будь-якій особі. Якщо кілька учасників спільної часткової власності виявили бажання придбати частку в спільній власності, право вибору покупця надається, продавцеві.

Положення про право привілеєвої купівлі частки в спільній власності регулюється ст. 114 Цивільного кодексу УРСР.

Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить його впродовж одного місяця з дня отримання повідомлення про намір і умови продажу, нотаріус після одержання заяви про відмову або після закінчення місячного терміну може посвідчити договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі.

Правила привілеєвої купівлі частки майна в спільній сумісній власності не стосуються укладення договорів дарування, міни, довічного утримання, відчуження частини майна, виділеної за згодою співвласників або за рішенням суду, а також у разі продажу частини будинку з прилюдних торгів.

Продаж житлового приміщення, що належить власникам на праві спільної сумісної власності, може здійснюватися за згодою всіх співвласників. Слід мати на увазі, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить йому на праві спільної сумісної власності. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР). Навіть, якщо в правовстановлюючому документі власником виступає один з подружжя, а це майно придбане ним за час шлюбу, то при укладенні угоди про відчуження спільного майна подружжя, що потребує обов'язкового нотаріального посвідчення, слід отримати письмову згоду другого з подружжя. Ст. 23 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР передбачено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.