Організація бюджетного контролю в демократичному суспільстві

Професор Колумбійського університету Г. Менсфілд також упевнений в існуванні парадоксу у взаємовідносинах між свободою і контролем. На його думку, контроль за своєю сутністю виражає ідею залежності, вимагаючи виконання роботи «за розпорядженням, без свободи власних висновків і вибору». Поширений на Заході ліберальний індивідуалізм у ставленні до контролю констатує і професор Віргінського університету Ф. Мошер: «Якби кожного контролювали в усіх діях, думках, уявленнях, то це був би досить безплідний, похмурий і нерухомий світ, де несхвалення чи покарання за невдалу ідею або провалений експеримент стримував би особисту ініціативу».

Подібна аргументація відображає взаємодію двох протилежних засад, властивих ринковій цивілізації: з одного боку, це індивідуальне прагнення до неконтрольованої діяльності як непорушна умова успіху; а з іншого — необхідність дотримання законів і суспільної дисципліни в загальних інтересах. За словами шведського соціолога Б. Свенссона, «втягування у сферу контролю широкого кола людей у багатьох випадках є посяганням на гідність особистості». Проте, залишаючись реалістами, у ставленні до контролю треба шукати рівнодійну різнонапрямлених чинників, компромісу між ними, що значною мірою залежить від його організації і демократичності.

У процесі бюджетного контролю допускаються жорсткі, рішучі дії, оскільки питання законності й ефективності витрачання вилучених державою з приватного сектору грошових коштів викликають підвищений інтерес, знаходять у більшості випадків схвалення та активну суспільну підтримку.

Що ж до контрольно-регулюючих зусиль державних органів у широкому плані, то тут важливо, щоб під час здійснення контролю склався суспільний консенсус, певний баланс між захищува-ними цінностями і тими «жертвами», яких потребує контроль у вигляді зусиль, затрат і, особливо, втручання у фінансово-економічну мотивацію та посягання на індивідуальні інтереси.

Контроль за державним бюджетом (спочатку за податками, пізніше — за видатками) має свою історію і давнє походження. Він виник історично як продукт боротьби законодавчої влади з виконавчою. У середні віки така боротьба мала форму протистояння між королями і представницькими органами феодальної знаті. Саме під впливом цього протистояння в Англії була прийнята знаменита Велика хартія вольностей, яка забороняла королю запроваджувати податки без згоди парламенту. Проте розпоряджатися витрачанням бюджетних коштів королі ще могли до 1688 р., коли Білль про права розширив повноваження парламенту і на контроль над видатками. Фінансові суперечності між королем і парламентом стали однією з причин Великої французької революції 1789 р., наслідки якої вийшли далеко за межі власне державних фінансів. Разом з громадянським суспільством, правовою державою, плюралістичною демократією в Європі поступово склалися вивірені структури контролю, пристосовані для запобігання зловживанням, для своєчасного виявлення порушень, покарання винуватих, захисту безпеки і достоїнства добропорядних громадян.

У перші роки американської незалежності в конфлікт із приводу свободи дій виконавчої влади щодо витрачання бюджетних коштів вступили Томас Джефферсон (1743—1826) і Олександр Гамільтон (1757—1804). Гамільтон, міністр фінансів у 1789—1795 рр., відстоював прерогативи уряду в розпорядженні федеральним бюджетом. Узяла гору позиція Джефферсона, президента США в 1801—1809 рр., прихильника повного контролю конгресу над бюджетом. Отже, в західних народів бюджетні питання були вагомим державотворчим чинником.Не випадково найбільш розвиненою, багатоплановою сферою державного менеджменту, що складалася віками, по праву вважають систему державних фінансів і, зокрема, бюджетний процес. Адже бюджетний процес як засіб узгодження позицій виконавчої і законодавчої влади щодо державних доходів і видатків об'єднує процедури суспільного вибору пріоритетів державної політики, фінансове планування на майбутнє і виконання поточних бюджетів, передбачає контроль і підзвітність посадових осіб, владні повноваження яких урівноважені їх відповідальністю.

Сучасний бюджет — головний фінансовий інструмент законодавчого контролю над діяльністю уряду, уряду — над міністерствами і відомствами, міністерств і відомств — над фінансуванням підпорядкованих їм програм і кошторисів. Отже, питання бюджетного процесу, фіскальної служби, контролю, безпосереднього управління бюджетом — важлива сфера державного бюджетного менеджменту і його складової — бюджетного адміністрування.

Останнім часом в Україні став модним запозичений із Заходу термін «адміністрування», він досить широко використовується в податковій сфері — «адміністрування податків». За канадським «Словником термінів і концепцій державної адміністрації, політики і політології», «державне адміністрування — багатостороння комбінація питань теорії і практики, призначена для кращого розуміння дій державної влади в її стосунках із суспільством, яким вона управляє, а також для забезпечення більшої відповідності державної політики суспільним потребам та прищеплення державній бюрократії ефективніших управлінських методів, а ще більше — необхідних громадянських достоїнств». Як галузь знання державне адміністрування «має двох батьків: його мати — політична наука, а названий батько — менеджмент». У західній літературі в різних контекстах споріднені терміни «адміністрування» та «менеджмент» вживаються і як синоніми, і в різних значеннях.