Економіка Латинської Америки

Провідне становище в кредитній системі країн регіону належить центральним емісійним банкам. В цілому кре¬дитна система Латинської Америки - це розгалужена й досить розвинена мережа банків, установ довгострокового кредитування, страхових агентств, структур взаємного коо¬перування та інших видів кредитування. Крім того, в латиноамериканських країнах діє мережа філіалів іно¬земних банків.

Зовнішньоекономічні зв'язки здійснюються країнами Латинської Америки через зовнішню торгівлю, валютно-фі¬нансові й кредитні операції, міжна¬родні послуги, науково-технічне співробітництво, виробниче кооперування та інші форми економічних відносин.

Провідна роль зовнішньої торгівлі визначається її впли¬вом на економічне зростання, а також тим, що товарний експорт залишається головним джерелом надходження іно¬земної валюти для всіх країн регіону, за винятком хіба що Мексики, для якої таким джерелом є переважно туризм, та Панами, валютні надходження якої на 40 % формують¬ся за рахунок експлуатації Панамського каналу.

Значення зовнішньої торгівлі особливо зростає в умовах структурних зрушень у торгівлі промисловими товарами, постійних коливань попиту і пропозиції, посилення впливу науково-технічного прогресу й основаних на його досягнен¬нях нових технологій та інших факторів, серед яких не ос¬таннє місце належить прагненню до економічної самостій¬ності. Великих надходжень сучасної техніки потребує ін¬дустріалізація. Завдяки зовнішній торгівлі забезпечуються поставки основних видів машинного обладнання, транспорт¬них засобів, приладів, необхідних для нового будівництва та реконструкції старих галузей. Такі потреби в імпорті передбачають реалізацію певних видів продукції на зов¬нішньому ринку. Тому проблема експортної торгівлі не лише зберігає своє значення, а й набуває особливої актуаль¬ності.Подібно до інших сфер економіки, зовнішня торгівля країн Латинської Америки має нерівномірний характер, ім¬портні запити часто випереджають експортні можливості, а тому більша частина країн регіону часто потерпає від дефіциту торговельного балансу. У 70-ті - першій полови¬ні 80-х років постійний дефіцит торговельного балансу ма¬ли Бразилія, Коста-Ріка, Мексика, Гаїті, Домініканська Республіка, а також Барбадос та Ямайка. З активним сальдо за цей період зводила свою зовнішню торгівлю ли¬ше Венесуела. Та все-таки нерівномірність розвитку дає¬ться взнаки і в іншому. Друга половина 80-х років була більш сприятливою. Латинській Америці протягом 1986- 1991 рр. вдавалося зберігати в цілому позитивне сальдо у зовнішній торгівлі .

Розвиток національної економіки, розширення внутріш¬нього ринку викликали тенденцію до зниження питомої ваги експорту у ВНП регіону: 15 % у 1950 р., 10-у 1970, 9- 1975 р. Зниження відбувається головним чином за ра¬хунок найбільш розвинених країн регіону, таких як Брази¬лія, Аргентина, Мексика, де цей показник становить 6- 8 %, в той час як у Болівії, Перу, Еквадорі та деяких ін¬ших країнах-10-15%, а в таких, як Венесуела, Гайяна, Тринідад і Тобаго й інших, перевищує 30 %, в Гвате¬малі, Коста-Ріці, Сальвадорі та ще деяких-45-50%.

У країнах регіону, передусім Центральної Америки та Карібського басейну, питома вага імпорту досить висока, що пояснюється низьким рівнем розвитку обробної промисловості, енергетики, недостатнім рівнем диверсифіка¬ції сільського господарства. Велика різниця між окремими країнами і за обсягом зовнішньої торгівлі. У Бразилії, на¬приклад, експорт перевищив у 1985 р. 25 млрд дол., а в Гаїті - лише 174 млн дол.

На товарну структуру зовнішньої торгівлі латиноаме¬риканських країн впливає їхнє залежне становище на сві¬товому ринку. Незважаючи на те, що розвиток промисло¬вості після II світової війни сприяв деяким зрушенням у структурі експорту, агросировинна спеціалізація за регі¬оном зберігається, хоча й простежуються деякі позитивні зміни. У 1975 р. питома вага продовольства, палива і си¬ровини у структурі експорту становили 82 % за вартістю, 1985р. - 67,7 %.

Предметом експорту всіх латиноамериканських країн є продовольчі товари. До найбільших експортерів сільсько¬господарської продукції, як зазначалось, належать: Бра¬зилія та Колумбія-кави, Аргентина-зернових, Еква¬дор-бананів, країни Центральної Америки-кави, бана¬нів. Деякі з цих країн експортують нафту та лише кілька з них-Венесуела, Еквадор, Тринідад і Тобаго, Болівія- є «чистими» експортерами цього продукту, експорт якого перевищує імпорт.

Латинська Америка відома також як великий експор¬тер руд чорних і кольорових металів, бавовни, вовни, шкір і т. п. сировини. До числа експортерів цієї групи товарів . належать: Чилі як експортер міді; Перу-свинцю, цинку, міді; Болівія-олова; Ямайка-бокситів; Бразилія, Мек¬сика, Перу - бавовни; Аргентина, Уругвай - вовни, шкір¬сировини тощо. Залишається традиційною залежність ба¬гатьох латиноамериканських країн від експорту обмежено¬го кола сировинних товарів. Половина і більше експорту Чилі припадає на мідь, Болівії- на олово, Еквадору- на нафту, Уругваю - на вовну, країн Центральної Америки - на каву та банани. Понад 90 % валютної виручки від екс¬порту одного товару мають: Венесуела, Тринідад і Тоба¬го - нафти, Ямайка - бананів. Лише в Мексиці, Арген¬тині - експорт порівняно диверсифікований.