Економіка Латинської Америки
Економіка Латинської Америки
На рубежі XIX і XX ст. вчені і політи¬ки континенту плекали надію, що XX ст. стане століттям Латинської Америки, яка скористається своїм шансом і посяде гідне місце у світі. XX ст. завершується, й сучасні науковці та державні діячі намагаються визначити, наскільки справ¬дився той, столітньої давності, прогноз. При розмаїтті ду¬мок усі сходяться на одному: Латинській Америці належить особливе місце у світовому господарстві. Країни цього ре¬гіону набагато раніше від інших держав «третього світу» вийшли на шлях капіталістичного розвитку. В переважній більшості латиноамериканських країн ринкові відносини перетворилися на панівний спосіб господарювання, стали визначальними для національної економіки. Проте в деяких сферах зберігаються рудименти минулого, існує значна за¬лежність від зовнішніх факторів.
Хоча Латинська Америка вважається однією з най¬більш динамічно прогресуючих в економічному відношенні частин «третього світу», розвиток протягом тривалого часу по шляху «залежного капіталізму» деформував економіку, став причиною багатьох соціально-економічних і політичних суперечностей. Подібно до Азії та Африки Латинська Аме¬рика посідає залежне, підпорядковане місце у системі між¬народного поділу праці, відповідно до якого вона все ще часто є постачальником продовольчо-сировинних товарів для промислове розвинутих держав, ринком збуту готової продукції останніми, сферою прибуткового розміщення ка¬піталів.
Про це свідчить той факт, що за століття надій і спо¬дівань, сповнених боротьбою за утвердження політичної та економічної незалежності, країнам Латинської Америки не вдалося позбутися таких рис, як загальна відносна відста¬лість у розвитку продуктивних сил; слабкість науково-тех¬нічного потенціалу та глибока залежність від імпорту до¬сягнень НТР; економічна й технологічна залежність; не¬рівноправність у МПП; втрата капіталів в результаті нееквівалентного обміну, нерівноправної торгівлі, вивозу прибутків і відсотків тощо; перманентне зростаюча фінан¬сова заборгованість та ін. За рівнем розвитку суспільного виробництва, рівнем продуктивності праці, обсягом валово¬го національного продукту на душу населення латиноаме¬риканські країни й досі значно поступаються перед еконо¬мічно розвинутими країнами.
Країни Латинської Америки-а це 33 суверенні дер¬жави та деякі залежні території - характеризуються пев¬ною спільною історичною долею, близькістю мов і культури, що не може не впливати на спільність багатьох рис їхнього сучасного соціально-економічного розвитку. І все-таки краї¬ни регіону істотно різняться за рівнем економічного роз¬витку, економічним і технічним потенціалом. Крім того, вони помітно відрізняються одна від одної природничо-гео¬графічними умовами, чисельністю населення, особливостя¬ми розвитку, що історично складалися, а також особливос¬тями включення в МПП та низкою інших факторів.
Сучасному господарству латиноамери¬канських країн притаманні деякі най¬більш загальні риси, що історично склалися й продовжують визначати економічне обличчя регіону. Одна з них - багатоуклад¬ність економіки. У сільському господарстві ця особливість проявляється у збереженні латифундизму та пов'язаних з ним різних форм докапіталістичних аграрних відносин. Лише в Чилі, Панамі та на Кубі, частково у Мексиці ла¬тифундизм ліквідовано. Крім того, у сільському господар¬стві багатьох країн активно розвиваються капіталістичні виробничі відносини з притаманною їм найманою працею, діють великі монополії. У деяких країнах створено коопе¬ративні та державні господарства.
Певна багатоукладність спостерігається і в промисло¬вості. Майже половину робочої сили регіону складають ремісники, робітники кустарних підприємств або невеликих фабрик, які всі разом виробляють менше 8 % вартості про¬мислової продукції. Поряд з цим існують великі промис¬лові підприємства, що належать місцевому капіталові, державі та іноземним монополіям. Значна питома вага архаїчних укладів у місті й на селі виключає певну частину населення з активних товарно-грошових відносин, звужує внутрішній ринок, гальмує розвиток господарства.Ще одна із загальних і, по суті, негативних рис сучас¬ного господарства латиноамериканських країн, якої бага¬тьом із них не вдається подолати, полягає у монопродуктовості спеціалізації. Монополія на землю та інші природні ресурси, що зберігається за привілейованими верствами су¬спільства, обмежений внутрішній ринок і часто недостатній розвиток сучасної обробної промисловості - все це істотні фактори, що спричиняють традиційну орієнтацію націо¬нальних господарств на ринки розвинутих країн. Політика іноземних монополій гіпертрофує цю орієнтацію, в пере¬важній більшості країн зберігаються монокультурність у сільському господарстві та монопродуктивність у видобув¬ній промисловості. Звичайно, розвиток в окремих країнах обробної промисловості в останні роки дещо сприяв подо¬ланню вузької спеціалізації. Однак на кінець 70-х років єдиний продукт у восьми країнах і два продукти у восьми країнах давали від 50 до 98 % експорту, а на початок 90-х років становище майже не змінилося.
Спільною проблемою для всіх без винятку країн Латин¬ської Америки (до речі, як і для країн, що розвиваються, •в інших регіонах) залишається уже згадувана залежність від іноземного капіталу. До сказаного варто лише додати, що, за даними МВФ, на країни Латинської Америки на початку 90-х років припадало близько 48 % усіх прямих закордонних інвестицій країн, що розвиваються, в ціло¬му. Левова пайка прямих закордонних інвестицій надхо¬дить у Латинську Америку із США - 45 % інвестицій у країни регіону, Великобританії- майже 19, Японії- понад 18 %. Індустріалізація з участю іноземного капіталу є іс¬тотною ознакою залежного становища Латинської Амери¬ки - наукового, технологічного, патентно-ліцензійного.