Погляди П.Буагільбера як теоретичне відображення формування у Франції системи товарного господарства
По-друге, він пропонував звільнити внутрішню торгівлю від обмежень,- як він виражався, “очистити дороги” (від митних застав). Від цієї міри він чекав расширения внутрішнього ринку, росту поділу праці, посилення звертання товарів і грошей.
Нарешті, по-третє, Буагільбер вимагав увести вільний ринок зерна і не стримувати природне підвищення цін на нього. Він знаходив політику підтримки штучно низьких цін на зерно вкрай шкідливої, тому що ці ціни не покривають витрат виробництва в сільському господарстві і виключають можливість його росту. Буагільбер вважав, що економіка буде найкраще розвиватися в умовах вільної конкуренції, коли товари зможуть знаходити на ринку свою “щиру цінність”. Однак він не був послідовний у проведенні цієї ідеї і, зокрема, вважав, що ввіз зерна у Францію повинний бути заборонений.
Ці реформи Буагільбер вважав вихідними умовами господарського підйому і підвищення добробуту країни і народу. Тільки таким шляхом можна збільшити доходи держави, переконував він правителів. З таким проектом Буагільбер став пробиватися до міністра Поншартрену. Повна невдача, про яку говорилося вище, не зупинила його, не похитнула віру в успіх. Прагнучи донести свої ідеї до публіки, він випускає в 1695- 1696 р. анонімно свою першу книгу під характерною назвою: “Докладний опис положення Франції, причини падіння її добробуту і прості способи відновлення, чи як за один місяць доставити королю всі гроші, у яких він бідує, і збагатити все населення”.
Згадування про прості способи і про можливість усього досягти за один місяць носить у відомій мері рекламний характер. Але разом з тим воно відбиває щиру віру Буагільбера в те, що варто тільки прийняти ряд законів (а для цього, як він писав, треба всього годину-другу година роботи міністрів), і господарство підніметься “як на дріжджах”.
Але ланцюг розчарувань тільки починається. Книга залишається майже непоміченої. У 1699 р. місце Поншартрена займає Шамільяр, що особисто знає Буагільбера і начебто співчуває його ідеям. Руанець знову повний надій, він працює з новою енергією, пише нові роботи. Але головна його продукція в наступні п'ять років - серія довгих листів-меморандумів для міністра. Ці дивні документи не тільки доповідні записки, але разом з тим особисті листи, лемент душі. Чого він тільки не робить, щоб переконати Шамільяра прийняти його план, перевірити цей план на практиці!
Буагільбер доводить і умовляє, грозить економічними нещастями, просить і заклинає. Наштовхнувши на стіну нерозуміння і навіть на глузування, він згадує про своє достоїнство і замовкає. Але, свідомо жертвуючи особистою гордістю заради батьківщини, знову волає до тих, хто має владу: поспішаєте, дійте, рятуйте! Один з листів 1702 р. полягає так: “На цьому я кінчаю; тридцять років ретельності і турбот дають мені силу передбачення, і я привселюдно писав, що той спосіб, яким Франція керується, приведе її до загибелі, якщо це не буде зупинено. Я говорю лише те, що говорять усі купці і хлібороби”.
В іншому листі, датованому липнем 1704 р., він говорить, що попередники Шамільяра на міністерській посаді “думали, що влада заміняє всі і що закони єства, справедливості і розуму діють лише для тих, хто не має абсолютну владу... Вони надходили, як дурень, що заявляє: овес зовсім не потрібний, щоб змусити кінь йти; для цього досить батога і шпор. Цей коня можна використовувати лише для першої поїздки, від якого вона здохне, і її хазяїн повинний буде йти пішки. Ваші попередники дотримували правила батога і шпор; ви залишитеся верхи, лише якщо будете давати коня овес... Тільки на цій основі я пропоную вам свої послуги”.Йдуть роки. Міністр забороняє Буагільберу публікувати його нові твори, і той до пори до часу чекає, сподіваючись на практичне здійснення своїх ідей. У 1705 р. Буагільбер нарешті одержує округ в Орлеанській провінції для “економічного експерименту”. Не зовсім ясно, як і в яких умовах проводився цей досвід. У всякому разі, він вже в наступному році закінчився провалом: у невеликому ізольованому окрузі і при протидії впливових сил він і не міг закінчитися інакше.
Тепер уже ніщо не зупиняє Буагільбера. На початку 1707 р. публікує він два томи своїх творів. Поряд з теоретичними трактатами там є і різкі політичні випади проти уряду, суворі обвинувачення і грізні попередження. Відповідь не змушує себе довго чекати: книгу забороняють, автора засилають у провінцію. Але й отут упертюх не замовкає! З посилання він знову звертається з листом до Шамільяру й одержує грубу відповідь.
Буагільберу вже 61 рік. Справи його розстроєні, у нього велика родина: п'ятеро дітей. Рідні умовляють його втихомиритися. Молодший брат, добропорядний радник парламенту (провінційного суду) в Руані, клопоче за свого старшого брата. Заступників у нього вистачає, та й Шамільяр розуміє безглуздість покарання. Але шалений прожектер повинен упокоритися! Стиснувши зуби, Буагільбер погоджується: безглуздо далі битися головою об стіну. Йому дозволяють повернутися в Руан. Як повідомляє мемуарист тієї епохи герцог Сен-Симон, якому ми зобов'язані багатьма деталями цієї історії, городяни зустріли його з пошаною і радістю.