Погляди П.Буагільбера як теоретичне відображення формування у Франції системи товарного господарства
Погляди П.Буагільбера як теоретичне відображення формування у Франції системи товарного господарства
П'єр де Буагільбер (1646-1714) - засновник класичної полі¬тичної економії у Франції - народився в Руані в дворянській сім'ї, здобув гарну освіту, займався певний час літературною діяльністю, потім юриспруденцією. З 1689 p. і до останніх днів свого життя він займає посаду судді в Pyані.
Особливості економічного розвитку Франції позначилися на формуванні економічних поглядів Буагільбера. У працях «Доклад¬ний опис становища Франції...» (1696), «Роздрібна торгівля Фран¬ції» (1699), «Міркування про природу багатства, грошей і податків» (1707) та інших Буагільбер виступає з гострою критикою мерканти¬лізму. Усупереч останньому він джерелом багатства вважає не обіг, а виробництво, зокрема сільське господарство. Він оголошує себе «адвокатом сільського господарства» і вимагає від уряду всілякого сприяння аграріям.
Буагільбер виступає за реформування податкової системи, проти державного регулювання цін на зерно. Свої економічні ідеї, спрямо¬вані на реформування державної економічної політики, він викладає в досить різкій формі, не уникаючи політичних випадів проти уряду, що накликало на нього навіть репресії.
Проведення будь-яких економічних реформ залежало від генерального контролера. Знаючи це, Буагільбер без кінця намагався переконати в корисності своїх проектів людей, що займали високі посада в останньому десятилітті XVII і першому десятилітті XVIII ст.,- Поншартрена і Шамільяра. Але ці люди були нездатні навіть вислухати його до кінця. Домігшись один раз аудієнції в Поншартрена, Буагільбер почав свою доповідь такою заявою: можливо, міністр спочатку рахує його божевільним, але швидко змінить свою думку, як тільки вникне в його, Буагільбера, ідеї. Послухавши його кілька хвилин, Поншартрен розреготався і сказав, що він залишається при першій думці і не має потребу в подальшій розмові.
Уряд не бажав і чути про якісь реформи, що могли б торкнути інтереси привілейованих станів (дворянства і духівництва) і нових кровососів - податкових відкупників, багатих фінансистів. Тим часом тільки такі реформи могли вивести господарство країни з затяжної кризи, і в цьому напрямку йшли проекти надокучливого руанця.
Твору Буагільбера є одним з найважливіших джерел зведень про тяжкий стан економіки Франції тієї епохи, про важке положення народу, три чверті якого складало селянство. Але про це писав багато хто. От, наприклад, свідчення великого письменника, вихователя дофіна, Франсуа Фенелона: “Обробка землі майже закинута, міста і села збезлюділи. Усі ремесла прийшли в занепад і не можуть прокормити працівників. Усяка торгівля завмерла”. Видний автор політичних і економічних творів маршал Вобан у 1707 р. писав, що одна десята частина всього населення злидарює, п'ять десятих - на грані жебрання, три десятих - у дуже стиснутому положенні і лише одна, вища, десята частка живе добре, у тому числі кілька тисяч чоловік - розкішно.
Відмінність Буагільбера від цих критиків полягало в тому, що він якоюсь мірою розумів корінні причини такого положення. Тому він і міг багато зробити для розвитку економічної думки. Не випадково погляд його звертався до села. Тут був ключ до розвитку у Франції прогресивного буржуазного господарства. Король, дворянство і церква завзято тримали цей ключ під замком, поки революція наприкінці сторіччя не зламала всі замки. Французький селянин був особисто вільний уже кілька сторіч. Але він не був вільним власником землі, на якій жив і працював. Середньовічний принцип “немає землі без сеньйора” діяв з повною силою, хоча й у формах, що змінилися. У той же час у Франції не було того сильного нового класу капіталістичних фермерів-орендарів, що розвивався в Англії. Селянство знемагало під потрійним гнітом: воно платило ренту і несло тягар самих різних феодальних повинностей стосовно поміщиків; містило численну армію попів і ченців, віддаючи на церкву десяту частину своїх доходів; було, власне кажучи, єдиним платником податків королю. Дворянство і духівництво податків не платили, а міська буржуазія була, з одного боку, відносно слабка, а з іншого боку - набагато успішніше могла ухилятися від податків.
Як багато разів повторював Буагільбер у своїх творах і доповідних записках, ця економічна система убивала в селянина всякі стимули до поліпшення обробки землі, до розширення виробництва.Підкоряючи всю економічну політику задачі витягу податкових доходів, держава використовувала феодальні пережитки, затримувала їх руйнування. Уся Франція була розрізана на окремі провінції митними кордонами, на яких стягувалися мита з усіх перевезених товарів. Це заважало розвитку внутрішнього ринку, росту капіталістичного підприємництва. Іншою перешкодою було збереження в містах ремісничих цехів з їхніми привілеями, твердою регламентацією й обмеженням виробництва. Це теж було вигідно уряду, тому що він без кінця продавав цехам ті самі привілеї. Навіть деякі великі мануфактури, що насаджував Кольбер, на початку XVIII століття прийшли в занепад. У 1685 р. Людовик XIV скасував Нантський едикт, яким допускалася відома віротерпимість. Багато тисяч родин гугенотів - ремісників і торговців залишили Францію, відвозячи із собою гроші, майстерність і: підприємницьку кмітливість.