Сучасні економічні течії, неокенсіанство, кенсіанство, інституціоналізм та ін.
Крім того, винятково важливу роль у зміні реального доходу, зайнятості і загального рівня цін відіграє кількість грошей, що знаходяться в обігу. Хаотичні коливання гро¬шової маси, викликані політикою стимулювання попиту і регулювання доходів, впливають на економіку, яка дуже болісно реагує на відхилення від рівноважного рівня цін і кількості грошей в обігу. Наслідком стають або висока інфляція, або криза надвиробництва. Тому головним чин¬ником впливу на економіку стає обсяг грошової пропо¬зиції. Наявність стійкої функції попиту на гроші активі¬зує стихійний механізм підстроювання цін, що ліквідує диспропорції і приводить господарство у стан нової рівно¬ваги. Завдання в тому, щоб підтримувати постійні темпи приросту грошової маси, виведені з довгострокових тен¬денцій («грошове правило» Фрідмена) і тим самим спри¬яти пом'якшенню циклічних коливань і контролювати інфляцію. Державному регулюванню підлягає лише об¬сяг грошової маси, та й то в межах сформованої довго¬строкової тенденції. Решта автоматично підбудовується під даний параметр, забезпечуючи стабільність економіки.
Монетаристські ідеї щодо здатності економічної сис¬теми до саморегулювання набули розвитку в рамках де¬кількох/напрямів; що об'єднуються загальною назвою нової класичної макроекондміки, оскільки традиційні прин¬ципи класичної школи вони застосовували до аналізу макроекономічних процесів, з'ясовуючи умови динаміч¬ної рівноваги системи.
Один з напрямів - теорія раціональних очікувань - виходить з того, що в макроекономічному аналізі особ¬лива роль належить суб'єктивним чеканням і прогнозам учасників господарського процесу. Чекання формують¬ся на підставі досить повної інформації й уміння її аналі¬зувати з метою виробити найбільш раціональні рішен¬ня. Господарюючі суб'єкти у змозі раціонально оцінити і враховувати у своїй діяльності будь-які заходи державної економічної політики і відповідно реагувати на них своїми рішеннями, які найчастіше суперечать цілям по¬літики. Тому активне державне регулювання економіки втрачає зміст і може забезпечити успіх лише випадково і за наявності елемента раптовості.
Інший напрям - теорія пропозиції - також відкидає необхідність активного державного втручання в еконо¬мічне життя, зокрема політику стимулювання попиту, і переносить акцент на проблеми пропозиції ресурсів та їхнього ефективного використання. Для цього необхідно забезпечити максимальну свободу дії силам ринкового механізму, звільнивши його від перешкод, що створюють¬ся державною економічною політикою, зокрема, від над¬мірного податкового тягаря, і всіляко заохочуючи при¬ватну ініціативу.
Інституціоналізм
Нарешті, вже в 30-х роках XX ст. сформувався ще один напрям еко¬номічної теорії, що спробував компенсувати один суттє¬вий недолік традиційних концепцій, помічений ще в XIX ст. історичною школою, - їхній антиісторизм і надмірний індивідуалізм. Представники цього напряму вважали, що не можна аналізувати поведінку суб'єкта, що хазяйнує, абстрагуючись від того середовища, у якому він діє. А тому економічні реалії не можна зрозуміти поза зв'яз¬ком з еволюцією суспільних інститутів, у межах яких і існує будь-який господарський суб'єкт. Інституціона-лісти (Торстен Веблен, а пізніше Джон Гелбрейт, Роберт Хейлбронер) пропонували комплексне вивчення існую¬чого суспільного устрою, де взаємодіють економічні і не¬економічні чинники, причому розглянуті у динаміці, у процесі історичної еволюції. Досягнення рівноваги в си¬стемі можливе, на їхню думку, лише за умови соціально¬го контролю над економікою, що дав би змогу ефективно використовувати всі потенції ринкового механізму, усу¬ваючи його негативні риси і недоліки.Ринковий механізм стихійного розподілу ресурсів не може з достатньою ефективністю здійснювати свої регу¬люючі функції. Концентрація сил у корпоративному сек¬торі, внутрішньофірмове планування і розширення різних форм міжфірмових зв'язків на основі горизонтальної і вер¬тикальної інтеграції, втручання держави в процес форму¬вання доходів і цін, підтримка зайнятості, діяльність проф¬спілок - усе це зменшує роль стихійного ринкового регу¬лювання, послабляє силу тиску економічної необхідності. Крім того, дедалі більшої гостроти набувають проблеми, які за своїм характером не можуть вирішуватися на основі рин¬кового саморегулювання: екологія, пом'якшення регіональ¬них і структурних диспропорцій, розвиток сфери соціаль¬но-культурних послуг. Дедалі важливішу роль в економіч¬ному процесі відіграють фактори позаринкового і позаекономічного характеру.
Знайомство з основними етапами історії розвитку економічної теорії показує, наскільки це складний і су¬перечливий процес, що відбиває складність і супереч¬ливість самого об'єкта вивчення - економічного життя суспільства. І тому жодна з численних теорій, жодна із шкіл або течій, які б ні були їхні заслуги, не змогли пояс¬нити процес у всій повноті й обсязі, та й навряд чи мо¬жуть на це претендувати. Шлях пізнання закономірно¬стей економічного життя пролягає не через боротьбу ідей і доктрин до їх повного взаємознищення (хоча їхня конкуренція і взаємна критика дуже корисні), а через їхній синтез, тобто визнання того, що кожна вносить свою лепту в побудову будинку економічної теорії.