Сучасні економічні течії, неокенсіанство, кенсіанство, інституціоналізм та ін.

Розв'язання проблеми ефективності попиту бачило¬ся в активному регулюванні державою економічного жит¬тя і, зокрема, процесу капіталовкладень. Державні інвес¬тиції мають спричинити ланцюгову реакцію пожвав¬лення економічної діяльності і подолання дефіциту сукуп¬ного попиту. Це вирішує механізм інвестиційного муль¬типлікатора. Приріст інвестицій веде до помноженого приросту національного доходу. Множник (мультипліка¬тор) є величина, обернена до частини доходу, що збері¬гається (МРS). Оскільки гранична схильність до заощад¬жень є різниця між одиницею і граничною схіїльністю до споживання (МРС), то формулу мультиплікаційної залежності можна навести в такому вигляді:

Y = I * 1:(1- MPC)/

де Y- приріст національного доходу; I - приріст інвестицій; 1 : (1 - МРС) - коефіцієнт мультиплікації.Головним об'єктом державного стимулювання попи¬ту мають бути інвестиції. Джон Кейнс пропонує вплива¬ти на попит за допомогою кредитно-грошової системи і бюджетної політики. Кредитно-грошова політика спря¬мована на зниження відсоткової ставки і протидію пе¬ревазі ліквідності. Центральні банки, маніпулюючи дис¬контною ставкою, нормою обов'язкових резервів і ску¬повуючи цінні папери на відкритому ринку, збільшують грошову пропозицію, тобто проводять політику дешевих грошей. Це повинно стимулювати зростання інвестицій¬них витрат і збільшення національного доходу. Проте цього виявляється замало для подолання негативних впливів на величину сукупного попиту. Тому вирішаль¬не значення Джон Кейнс надає не кредитно-грошовій, а бюджетній політиці.

Державі рекомендувалося здійснювати пряме бюд¬жетне фінансування інвестиційних проектів з метою сти¬мулювання сукупного попиту. Крім того, варіюючи по¬даткові ставки і податкові пільги, держава може впли¬вати на розміри і потоки капіталовкладень, на фонд спо¬живання, на рівень цін. Але не слід побоюватися можли¬вого дефіциту державного бюджету, оскільки пов'язана з таким явищем інфляція робить непривабливою ліквідну форму заощаджень і сприяє перетворенню їх на інвестиції. Серед рекомендацій з керування попитом було також відмовлення від безумовного додержування принципу свободи торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності. Про¬текціоністські заходи держави створюють умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для збіль¬шення зайнятості і росту національного доходу.

Теорія Джона Кейнса сформувалася в 30-х роках XX століття і відбила кризову ситуацію, що склалася у світовій економіці після Великої Депресії початку 30-х років. Теорія Кейнса статична, оскільки аналізувала еко¬номіку в стані кризи і тільки в короткостроковий період. Але в період порівняно стійкого економічного зростан¬ня, Ідо настав після Другої світової війни, проблема підтримки рівноваги перемістилася в сферу економіч¬ної динаміки, тобто з'ясування умов забезпечення ста¬більних темпів росту в довгостроковій перспективі. Для аналізу цих процесів використовується кейнсіанський теоретичний апарат, на основі якого будувалися моделі, які відбивають різні стани економіки, що розвивається, які виникають у процесі циклічних коливань.

Неокейнсіанство

Моделі стійкого економічного росту, теорії рівноваги розроблялися представниками неокейнсіанського напряму Роєм Харродом, Євсеєм Домаром, Робертом Солоу. Вони грунтувалися на тій самій методологічній передумові, що й модель Кейн¬са: рівновага досягається при рівності заощаджень та інвес¬тицій. Але якщо розглядати проблему з позиції довгостроковості, то рівність досягається лише як середнє з багатьох відхилень у ту чи іншу сторону. Інвестиції можуть бути меншими від заощаджень, і тоді сукупний попит не може поглинути вироблений дохід, або більшими від зао¬щаджень, коли наміри інвестувати переважають наявні заощадження, і тоді економіка реагує на надмірний попит інфляційним зростанням цін. При досягненні оптимального темпу зростання інвестиції, що передбачаються, по¬рівнюються з фактичними заощадженнями.

Рівновага не досягається автоматично. Необхідна сис¬тема регулюючих заходів, спрямованих на згладжування циклічних коливань і утримання системи в положенні, близькому до рівноважного. Ці заходи включають так звані вбудовані стабілізатори і компенсуючі ходи урядової економічної, політики: маніпулювання податковими ставками, ставкою відсотка, нормою обо¬в'язкових резервів. Оскільки йдеться про довгостроко¬ву перспективу, необхідно не спорадичне, а постійне .втручання держави.

Монетаризм

Кейнсіанськая концепція, що па¬нувала в економічній науці упро¬довж понад чотирьох десятиліть (30-70 роки XX ст.), на початку 80-х років зіткнулася з глибокою кризою. При¬чиною її стали недоліки самої доктрини - ігнорування грошового чинника, надмірне вторгнення в природу еко¬номічного циклу, що порушує механізм саморегуляції, і економічна ситуація, яка змінилася, що не дістало пояс¬нення в межах доктрини Джона Кейнса, наприклад од¬ночасне зростання інфляції і безробіття (стагфляція).Криза кейнсіанства спричинила відродження неолібе¬рального напряму і появу нових його різновидів. Одним із найактивніших варіантів став монетаризм - концеп¬ція, яку розроблюють економісти Чиказької школи на чолі з Мілтоном Фрідменом. Відштовхуючись від загаль¬ної для всіх неокласиків ідеї про те, що ринкове госпо¬дарство є в принципі стійким і має великі потенційні можливості ефективного саморегулювання, монетаристи головне джерело нестабільності і диспропорцій вбача¬ли в порушенні законів грошового обігу, спричиненому активним втручанням держави в економічне життя. Таке втручання, що рекомендується кейнсіанською політикою швидкого реагування на циклічні коливання, па думку монетаристів, є безрезультатним і навіть шкідливим че¬рез наявність значних часових лагів, тобто проміжків часу від ухвалення рішення до реальних результатів його дії. Тому заходи, вжиті для стримування економічного зрос¬тання в період підйому, можуть почати діяти вже у фазі спаду, ще більше поглиблюючи рецесію.