Інвестування

Роль фінансово-кредитних установ за такого фінансування суттєво підвищу¬ється. Банк як учасник проектного фінансування може виконувати різні функції: кредитора, інвестора, агента, гаранта. При цьому банк обов'язково претендує на певну частку доходів від реалізації проекту. Для великих капіталоємних проектів, які реалізуються у важкій, паливно-енергетичній, транспортній, добувній галу¬зях, найбільш сприятливим є метод проектного фінансування. Проте існує зару¬біжний досвід використання цього методу і в інших переробних галузях, а також у сільському господарстві.

Відмінною рисою проектного фінансування є участь у проектах великих фірм, першокласних банків та солідних страхових компаній. Такі проекти вимагають всебічного обгрунтування, ретельної кваліфікованої експертизи та аудиту, чітко¬го розподілу інвестиційних ризиків між усіма учасниками проекту.

Можливі кілька варіантів, умови яких задовольняють інвестора або кредито¬ра та схиляють його до участі у проекті.

За результатами експертизи кредитор робить висновок щодо високої життє¬ здатності та прибутковості проекту. У цьому випадку він може брати участь у проекті навіть за низької кредитоспроможності інших, учасників проекту та непереконливих гарантій погашення кредиту.

Варіант, при якому очікувані потоки готівки від реалізації проекту, як джерело покриття боргу, за результатами ретельно проведених розрахунків задовольня¬ ють кредитора.

Кредитора задовольняють результати оцінки перспективних потоків готівки (частково), забезпеченням решти частки кредиту слугують активи позичаль¬ника, природно, після ретельної оцінки його фінансового стану.

Результати аналізу фінансового стану підприємства-позичальника підтверджують його високий рейтинг і переконують кредитора у його спроможності сво¬єчасного погашення боргу.

Таким чином, головним принципом участі банку (інвестора) у фінансуванні проекту виступає його впевненість у реальності генерування потоків готівки, які забезпечують покриття боргу та відсотків за ним.

Банк та інші учасники проекту розподіляють між собою відповідальність за реалізацію проекту, що підтверджується часткою інвестиційного ризику, яку бере на себе та чи інша сторона. У зв'язку з цим розрізняють кілька типів проектного фінансування:

• без регресу на позичальника;

• з частковим регресом на позичальника;

• з повним регресом на позичальника;

• на консорційних засадах.

Слід відзначити поняття регресу як економічної категорії. Регрес не право кредитора пред'являти зворотні фінансові вимоги до позичальника. Це право робить неможливим припинення інвестиційного проекту. Право регресу регла¬ментує відносини серед суб'єктів інвестиційного процесу. Збільшення (посилен¬ня) регресу призводить до погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і відпо¬відно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регресу підвищує інвести¬ційні ризики з боку позичальника і відповідно зменшує вартість позички.

Фінансування без регресу на позичальника - зумовлює покладення всієї відповідальності за реалізацію проекту па фінансово-кредитну організацію.

Банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотних вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності.