Інвестування

Ще одним джерелом інвестицій є прибуток, на частку якого у розвинених країнах припадає 30% капітальних витрат на інвестування. В Україні прибуток не є надійним джерелом для інвестування, оскільки він відносно ВВП за десять років зменшився з 60% до 4%. За даними Інституту стратегічних досліджень за рахунок оподаткування у підприємств вилучається від 55 до 85% прибутку. Тому модернізацію спроможні здійснювати тільки ті галузі, які мають істотні пільги з оподаткування (підприємства гірничо-металургійного комплексу).

Ситуацію погіршує і те, що питома вага збиткових підприємств в Україні у 2000 році склала 56%, що на 5% більше, ніж у 1999 році. У той час, як у 1992 році таких підприємств було лише 9,5% загальної кількості.

Таким чином, більшість українських підприємств є неплатоспроможними. У такій ситуації банки змушені надавати короткострокові кредитні послуги. Для розвитку довгострокового" кредитування не вистачає економічної стабільності та ефективних бізпес-програм, які б дали потрібну окупність вкладень та меха¬нізми повернення кредитів.

Населення поки що не може виступати як інвестор, оскільки в Україні скла¬лася ситуація, за якої середні доходи населення не забезпечують задоволення потреб навіть на рівні прожиткового мінімуму. Витрати населення сконцентро¬вані переважно не вузькому колі наинеобхідніших продуктів харчування та про¬мислових товарів. Зростання витрат на харчування — це характерне явище для країн з низьким прожитковим мінімумом.У сучасних умовах фондовий ринок України також не сприяє розвитку інвес¬тиційних процесів в економіці країни, оскільки він формується і визначається процесами приватизації. 1 травня 1999 р. закінчилася сертифікатна приватизація. Тим самим був покладений край можливості практично задарма скуповувати ак¬ції українських підприємств.

Однак ринок акцій залишається нерозвиненим внаслідок таких причин:

1. Акції неліквідні. Придбавши акції, потім можна їх не продати (немає по¬питу, або попит невеликий).

2. Ненадійний ринок:

• інвестору не гарантовані права власності на акції;

• слабка система контролю за учасникам ринку;

• розпилення акцій серед населення.

Багато акціонерів навіть не знають, скільки акцій їм належить, або є пасивними володарями акцій, навіть не знаючи, шо їх можна продати. У результаті величезні частки статутних фондів підприємств "заморожені".

3. Непрозорість ринку. Іноземним і вітчизняним інвесторам важко отримати оперативну і об'єктивну інформацію про ринок.

4. Порушуються права акціонерів. Права акціонерів можуть виявитися фік¬ цією, навіть коли акціонер є власником 51% підприємства, оскільки він не може змінити стратегію розвитку підприємства або змінити керівництво. Для цього достатньо, щоб власник інших 40% не прийшов на збори акціонерів.

5. Управління державними пакетами акцій неефективне.

З огляду на шікладепе доводиться констатувати тс, шо її Україні відсутні належні умоли для здійснення інпестиційної діяльності.

Іноземні інвестиції притягуються інвестиція ми внутрішніми. В економічній історії немає прикладу країни, яка б підпорядко¬вувала свою політику тільки меті залучення іноземних інвестицій за всяку ціну і досягла при цьому успіху. Іноземні інвестиції є лише одним із компонентів висо¬коефективного розвитку.

Потрібно підкреслити, що на сьогодні іноземні інвестиції суттєво не вплива¬ють на стан національної економіки України, відчутно не сприяють розв'язанню завдань, визначених як пріоритетні (реструктуризація економіки, технологічне оновлення виробництва, подолання залежності від імпорту тощо).