Зовнішнє та внутрішнє середовище фірми

2.Зменшення обсягів ринку внаслідок втрати частини споживачів, що починають купувати товари замінники.

3.Підвищення конкуренції.

4.Необхідність пошуку нових напрямків діяльності й повязані з цим додаткові витрати на підприємствах галузі.

Для ретельнішого вивчення проміжного впливу слід звернути увагу також і на окремі організації, які регулюють діяльність фірми але відсутні у моделі М.Портера.

Партнери. До партнерів відносяться фірми, з якими підприємство вступає у договірні відносини (постачальники, банки, науково-дослідні організації, юридичні, аудиторські фірми і.т.). Партнерські відносини сприяють діяльності фірми, оскільки дають змогу використовувати знання, досвід, виробничі потужності, організацій, що є фаховими у певних галузях, і отримувати продукти та послуги високого рівня.

Організації-регулятори. Державна діяльність уособлюється у певних організаціях (податкова інспекція, арбітражний суд, органи працевлаштування та ін.), які від імені держави виконують регулятивно-контрольні функції. Державне регулювання може стимулювати або ж гальмувати розвиток тієї чи іншої галузі, що у свою чергу впливає на прибутковість фірми..

4. Аналіз внутрішнього середовища фірми має здійснюватися з урахуванням тенденцій, що склалися в зовнішньому середовищі. У процесі цього перевіряється вся система господарювання підприємства та окремих його підсистем щодо реалізації можливостей, які зовнішнє середовище надає фірмі, а також вживаються заходи щодо запобігання та послаблення його існування, тобто виявляються сильні та слабкі сторони фірми. Аналіз проводиться на основі порівняння з параметрами діяльності інших, насамперед процвітаючих підприємств-конкурентів.

Використовуючи системний підхід до аналізу внутрішнього середовища, доцільно трактувати його як виробничий потенціал. Виробничий потенціал фірми це система взаємоповязаних елементів, які виконують різні функції у процесі забезпечення випуску продукції та досягнення інших цілей розвитку фірми. Сформовано три основних підходи до визначення виробничого потенціалу: ресурсний, структурний та цільовий.

Ресурсний підхід, зорієнтований на визначення виробничого потенціалу, як сукупності виробничих потужностей, визначає його величину як суму фізичних і вартісних оцінок окремих його складових (матеріально-технічні, трудові, інформаційні, енергетичні, фінансові ресурси).

Структурний підхід, зорієнтований на визначення раціональної структури виробничого потенціалу фірми, визначає його величину, виходячи з програмних норм і нормативних співвідношень, заданих найдосконалішими технологіями, організацією виробництва, що використовуються в галузі.

Проблеми структурного характеру виробничого потенціалу полягають у тому, що відповідність одних елементів іншим стримує розвиток і вдосконалення потенціалу загалом. Так, застарілі верстати та обладнання українських підприємств заморожують відсталі технології, які є матеріало-, енерго- та трудомісткими, а це у свою чергу, не дає змоги виготовляти конкурентно-спроможну продукцію.

Потенціал може досягти цілей лише тоді, коли на їх досягнення спрямований кожен його елемент. Відсутність або невідповідність потрібног елементу означає зупинку виробничого процесу, а також додаткових витрат часу і коштів на його створення або заміну. Усе це свідчить про необхідність цільовог підходу до визначення цільового потенціалу.

Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід, спрямований на визначення відповідності наявного потенціалу досягненню поставлених цілей.

Для оцінки внутрішнього середовища фірми слід використати наступні показники:

1.Загальні характеристики фірми (імідж фірми, конкурентоспроможність, рівень спеціалізації, капітало-, науко-, трудомісткість та ін.).

2.Сфери маркетингу (розміри сегментів ринку, рівень продажу, структурата кількість продукції, витрати на дослідження ринку і т.д.).