Альтернативи стратегії зростання підприємницької діяльності

• об'єктивно зрозуміле нестримне бажання всіх без винятку фірм триматися на належному рівні у конкурентній боротьбі веде до усвідомлення необхідності розвитку інтеграційних процесів.

Практичному здійсненню міжфірмового науково-технічного і виробничо-господарського співробітництва має передувати ретельний аналіз за такими напрямками: 1) джерела зниження витрат і збільшення доходу (прибутку); 2) фактори можливого підвищення витрат і зниження доходів; 3) фактори підприємницького ризику і способи його нейтралізації.Зовнішньоекономічна діяльність — це одна з головних стратегічних альтернатив функціонування й розвитку підприємства. При цьому варто звертати увагу і на безперечні переваги і на труднощі, які зв'язані з процесом здійснення підприємством зовнішньоекономічної діяльності, його виходом на світовий ринок.

До переваг можна віднести: 1) збільшення обсягу продажу і відповідно величини отримуваного прибутку за рахунок виходу на нові ринки збуту; 2) пошук продукції з низькими витратами, з вико¬ристанням «ноу-хау», нових технологій тощо; 3) захист ринку сирови¬ни через безпосередню участь в її видобутку та довиробничій підготовці до використання.

Серед труднощів, що спричиняються розвитком зовнішньоеко¬номічної діяльності, можна назвати наявність більш жорсткої внутрішньої конкуренції порівняно з національним ринком, а також дію факторів, зв'язаних зі специфікою чинного законодавства і нор¬мативних актів технічного, економічного, екологічного характеру, особливості менталітету нації тощо.

Основними формами участі українських підприємств у зовніш¬ньоекономічній діяльності можна вважати експорт продукції, іноземне ліцензування технологій, «ноу-хау», використання торгової марки, що є першим кроком до створення своїх філій і спільних підприємств за кордоном, пряме інвестування зарубіжних об'єктів.

5. Різновиди стратегії зростання за ознакою ступеня охоплення ринку

Поряд з охарактеризованими вище стратегічними альтернатива¬ми циклу зростання неабиякого значення набуває розгляд різновидів стратегії за ознакою ступеня охоплення ринку. За такою ознакою найбільш привабливими вва¬жаються стратегії фокусування і диференціювання.

Насамперед варто звернути увагу на ту важливу обставину, що стратегія фокусування набуває все більшого значення і поширен¬ня в бізнесі індивідуальних підприємців, котрі, як правило, не мають достатніх інвестиційних ресурсів для забезпечення охоплення пев¬ного ринку в цілому. В основу стратегії фокусування покладено загальновідому ідею про об'єктивно існуючу сегментованість будь-якого ринку. Кожний сегмент ринку формує специфічні вимоги до продукції чи послуг, призначених для реалізації на ньому. Тому підприємець зможе збільшити частку своєї участі у проведенні комерції на ринку, якщо буде здатний забезпечити виробництво продукції (надання послуг), яка (які) відповідатиме цим вимогам, або ж зуміє зробити це краще, ніж його конкуренти.

Звичайно розробка і реалізація стратегії фокусування включа¬ють у себе здійснення таких принципових заходів:

• по-перше, свідомий вибір одного або кількох сегментів ринку, які були б економічно вигідними для підприємця.

При цьому він повинен орієнтуватися цілеспрямовано на чітко визначену групу споживачів, обмежений асортимент товарів чи специфічний географічний ринок (власну ринкову нішу);

• по-друге, ідентифікацію (пізнання і ототожнення) потреб, ба¬жань та інтересів споживачів у вибраному сегменті ринку;

• по-третє, пошук кращих (порівняно з конкурентами) способів задоволення виявлених специфічних запитів споживачів. Це можна здійснити контролем над витратами або із застосуванням методу диференціювання. Отже, стратегія фокусування в наведеному вище тлумаченні її сутності має два варіанти: перший — фокус витрат; другий — фокус диференціювання. Останній обмежується виходом фірми на один або кілька вузьких сегментів ринку.

Стратегія диференціювання використовується у випадку, коли фірма досягла визначеної унікальності товару (послуги) і завдяки цьому захопила більшу частку або весь відповідний ринок. Стратегія спрямована на встановлення ринкових відносин, за яких фірма буде поставляти на ринок товари (послуги), що за своїми властивостями є більш привабливими для споживачів порівняно з продукцією конкурентів.