Забезпечення розвитку соціально-трудових відносин в Україні

Одночасно потрібно вирішувати проблему дефіциту управлінських кадрів усіх рівнів. Без добре налагодженого апарату управління, очолюваного талановитими, технічно та економічно досвідченими професіоналами, результатів не буде. Тому необхідно поліпшити кадрове забезпечення діяльності через пошук перспективних і практичне виховання вмілих керівників, і, що найважливіше, розробку спеціальної програми державного та регіонального характеру для навчання і стажування керівних кадрів на вітчизняних підприємствах, у зарубіжних центрах і фірмах. Дієвою підмогою у цій справі можуть бути такі форми навчання кадрів, як економічні семінари, проблемні клуби, вищі школи засвоєння новітніх досліджень науки та практики на базі академічних установ, університетів, галузевої науки та передових підприємств.Для збиткових підприємств, неспроможних самостійно вийти із кризи, один із найважливіших напрямків – це створення фінансово-промислових груп через виробниче і господарське кооперування підприємств і виробництв не тільки різних галузей промисловості, а й різних форм власності з метою поліпшення інвестиційного забезпечення виробництва, відродження нині недіючих або збиткових підприємств, прискорення їх ефективної приватизації. При цьому не є винятком співучасть різних рівнів у прийнятті та реалізації рішень, але вже не у вигляді безпосереднього управління, а опосередкованим чином через вкладення інвестицій, придбання пакетів акцій тощо.

Основним можливим осередком такої структури стає моно- чи багатопрофільна компанія, що допускає будь-які форми власності й участі в управлінні виробничими структурами, які сприяють поліпшенню організації виробництва, досягненню рентабельної роботи і необхідному інвестуванню процесу відтворення. При цьому не обов’язково дотримуватися принципу збереження підприємств – юридичних осіб, а, використовуючи позитивні можливості, наявні у кожного підприємства загалом чи його складових зокрема, досягти найбільшої їх реалізації.

Нині дуже важливим напрямком розвитку ділової активності, підвищення ефективності промислового виробництва та одночасно детінізації економіки є зменшення податкового тягаря. Традиційно стверджують, що податки в Україні стримують виробництво. В той же час в інших державах із перехідною економікою, які демонструють стійкі та швидкі темпи економічного зростання, податки значно вищі, ніж в Україні. І це не дивно, адже держави, завдяки вагомим надходженням до бюджету, по-перше, мають змогу краще фінансувати розвиток людського потенціалу і технологій, і таким чином підвищувати ефективність виробництва, вирішувати соціальні питання.

По-друге, ділову активність знижують не стільки суми стягнених податків самі собою, скільки їхня кількість, заплутаність, великі витрати праці та часу, фактичне безправ’я платників податків, гіпертрофовані права органів, що займаються перевірками, і атрофовані – суб’єктів господарської діяльності. Законодавство побудоване так, що податкова адміністрація вирішує, як треба оцінювати ту чи іншу господарську операцію і визначати оподатковуваний оборот. Потрібно ж, як це роблять у розвинених країнах, щоб було навпаки: тлумаченням правил визначення доходів і витрат, у тому числі з метою оподатковування, мають займатися самі підприємства, їх бухгалтери, опираючись на облікові стандарти. А податкове законодавство тоді визначало б лише спеціальні податкові питання (наприклад, хто є платником, коли треба платити тощо), а не те, як розраховувати прибутки чи збитки.

По-третє, нині кримінальну відповідальність за порушення податкового законодавства несуть навіть за незначні суми. Практично це означає, що при бажанні за підсумками податкової перевірки будь-якого підприємства на його керівника і головного бухгалтера можна завести кримінальну справу, тому що при такому заплутаному законодавстві, як у нас, не припуститися помилки неможливо, навіть якщо взагалі залишити господарську діяльність і займатися тільки вирахуванням податкових зобов'язань. Санкції, що застосовують до платників податків, також дуже гіпертрофовані і слабко пов'язані з розміром збитку, фактично завданим державі внаслідок несвоєчасного надходження коштів. Зокрема, пеню нараховують з розрахунку облікової ставки НБУ, тобто відповідно до тієї ефективності використання грошей, що сьогодні в змозі забезпечити тільки банківська система, та й то лише на валютно-фінансових операціях. Тому не дивно, що будь-яке більш-менш значне порушення запускає такі механізми відповідальності, що можуть перетворити кожне, навіть процвітаюче, підприємство в банкрута.

Тому потрібно прагнути знижувати податковий тягар на підприємства шляхом полегшення насамперед тієї його частини, що пов’язана з технікою і витратами на стягнення податків. Саме це – важливий предмет роботи для фахівців і один з головних шляхів удосконалення податкової системи, а отже, значно цивілізованішого вирішення відповідних проблем підвищення ефективності роботи підприємств.

Для промисловості України дуже важливе значення мають енергетичні проблеми економіки загалом і вугільної промисловості зокрема. Крім того, проблеми, пов'язані з енергетикою, важливі нині для всього суспільства, оскільки мають і матимуть зростаючий вплив на загальний стан справ у країні. Тому необхідно терміново приступити до реального вирішення проблем паливно-енергетичного комплексу. Чергова спроба в цьому напрямку – це ухвалення програми «Українське вугілля» та розробка «Енергетичної стратегії України до 2030 року». І вже на цьому етапі для створення передумов, а потім і реалізації ефективної і діючої стратегії в галузі енергетичного забезпечення економіки необхідно нарешті об’єктивно оцінити стан справ у галузі енергетики, визначити основні завдання забезпечення енергетичної безпеки і механізми її оптимального досягнення.Особливе значення в справі підвищення ефективності промислового виробництва має стимулювання інтеграції промислового потенціалу прикордонних регіонів України, що можуть утворювати економічний простір для спільної діяльності національних підприємств сусідніх держав, а також виступати за необхідності як буферна зона на шляху просування виробничих ресурсів на їхні внутрішні та зовнішні ринки. Він (потенціал) має стати найважливішим елементом загальнодержавної та регіональної політики.