Забезпечення розвитку соціально-трудових відносин в Україні

Реальний стан трудового потенціалу порівняно з європейськими стандартами доволі несприятливий. Негативні тенденції проявляються у звуженні демографічної бази відтворення трудового потенціалу внаслідок зниження народжуваності, скорочення очікуваної тривалості життя, загального постаріння населення та інших чинників. Демографічна криза загострюється через кризу міграційних процесів. Наявні проблеми й у системі освіти при формуванні висококваліфікованої робочої сили. Це призводить до зменшення такого показника робочої сили, як професійна придатність, якщо оцінювати за кваліфікацією претендентів на робочі місця і сучасними вимогами до якості виконання роботи працівниками. Доволі занижені значення вартості робочої сили і за одну годину. Обсяг споживання основних продуктів харчування населення України свідчить також про значні тенденції до зниження за останніх 10 років.

Важливий показник використання трудового потенціалу – рівень зайнятості населення. Про сучасний стан зайнятості свідчить тенденція до значного зниження її рівня та зростання масштабів незайнятого населення. Загальна кількість зайнятих у галузях економіки за останніх 10 років зменшилась майже на 25%, тобто кожен 4-ий працівник за доволі короткий термін залишив сферу суспільного виробництва. Найбільших зрушень зазнали промисловість, будівництво, транспорт і зв'язок, за рахунок яких забезпечили 85% загального скорочення працюючих. Масштаби скорочення зайнятих у галузях економіки перевищують можливості поглинання їх малим та корпоративним бізнесом.

Оскільки простежуються тенденції до збільшення кількості непрацюючих, відповідно зростає коефіцієнт утриманства, що характеризує співвідношення кількості непрацюючих до кількості працюючих. Порівняно з 1991 р., у 2001 р. він зріс майже у 1,5 разу. Відповідно збільшується трудове навантаження на працюючих. Більше половини зайнятих в Україні працюють в умовах вторинної зайнятості. Це зменшує кількість вільного часу і збіднює їх дозвілля, перешкоджаючи повноцінному відтворенню робочої сили.

Основні причини, що створили вищеперелічені умови функціонування трудового потенціалу, такі: тривала відсутність державної стратегії розвитку соціально-трудових відносин, невбудованість їх в економічні реформи, відсутність національних соціально-трудових стандартів і моніторингу, невідповідність національного трудового законодавства конвенціям і рекомендаціям МОП та іншим міжнародним вимогам, нерозвиненість соціально-трудових відносин між власником і працівником у приватизаційний і післяприватизаційний періоди, відсутність зацікавленості у підприємницькій діяльності у сфері виробництва, незабезпечення законності в трудовій сфері, а саме нерозвиненість системи соціального захисту працюючих, неправова поведінка при розв’язанні трудових конфліктів, зростання актів громадської непокори, заборгованість зі заробітної плати та ін.

Тому дуже важливо, що Указом Президента України в 1999 р. затверджено «Основні напрямки розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 р.», що містять тенденції, які сформувались у цій сфері, загальні пріоритетні напрямки та кінцеву мету державної політики розвитку трудового потенціалу. Загальними пріоритетами розвитку трудового потенціалу є створення належних умов для повноцінного відтворення трудового потенціалу і професійно-інтелектуального розвитку, можливостей для продуктивного його використання через відповідне економічне обґрунтування, збалансований регіональний розвиток, упровадження системи стимулювання праці, забезпечення умов праці та життя, а також реалізації соціальних гарантій зайнятого і незайнятого населення в умовах формування ринкових відносин. Мета державної політики розвитку трудового потенціалу – утворення ефективних правових, економічних, соціальних та організаційних засад його функціонування і відтворення.

Цей загальний зміст мети розкривається через конкретні напрямки, що створюють умови для поліпшення бази формування робочої сили, отримання професійно-технічної та вищої освіти, професійних послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб, здійснення повної продуктивної зайнятості, запобігання масовому безробіттю, поліпшення охорони праці та зниження ризику втрати здоров’я і життя працюючих на виробництві, забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючого населення, посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати, зростання реальних доходів населення, захисту прав і гарантій громадян у сфері соціально-трудових відносин.Окремий розділ цього документа містить основні напрямки державної політики розвитку трудового потенціалу. Вони складаються з шести частин у сферах: поліпшення природної бази – забезпечення розширеного відтворення населення і збільшення тривалості його активного трудового періоду; розвитку освітньої бази – всебічний розвиток інтелектуальних, духовних і фізичних здібностей особистості, забезпечення ринку праці висококваліфікованою робочою силою; зайнятості – створення матеріально-технічних і соціально-економічних передумов для продуктивної зайнятості населення; регулювання соціально-трудових відносин – забезпечення захисту прав і гарантій громадян; політики доходів – посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати, відповідне її підвищення; охорони праці – зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих і скорочення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці. Причому кожний з визначених напрямків містить конкретні заходи, що сприяють його реалізації.