Проблеми і перспективи конкурентоздатності хімічної промисловості в Україні

З іншого боку, хімічна промисловість через свою виключно важливу роль в міжгалузевому споживанні повинна мати випереджаючий темп розвитку в порівнянні зі споживаючими галузями. Лише за такої умови вона здатна забезпечити їх необхідним асортиментом продукції і конкурувати з імпортними товарами.

3.Аналіз проблемиВ хімічній і нафтохімічній промисловості товарне галузеве виробництво протягом 1997-2000 рр. зазнало спаду: 1999 р. – 92,8% (тут і надалі – темп зростання до попереднього року), 1998 р. – 95,9%, 1997 р. – 99,8%, 1996 р. – 91%. В 2000 р. спостерігався приріст товарного виробництва в хімічній промисловості (106,3%), проте товарне виробництво в нафтохімічній промисловості продовжувало знижуватись (88,9%).

Хімічна і нафтохімічна промисловість України належить до найбільш експортоорієнтованих. Протягом останніх років її обсяги експорту були стабільно високими і не опускались нижче 75% від загальних обсягів випуску товарної продукції. Саме експортна орієнтація галузі відіграла вирішальну роль в уповільненні темпів спаду обсягів виробництва і стала суттєвим буфером в умовах наростаючого розвитку кризи попиту на вітчизняну хімічну продукцію на внутрішньому товарному ринку. Експортні поставки дозволили втримати на багатьох діючих хімічних виробництвах прийнятний рівень завантаження виробничих потужностей і зберегти робочі місця. Сьогодні експорт хімічної продукції – основне джерело реальних надходжень коштів для підприємств експортерів, він сприяє поповненню обігових коштів і позитивно впливає на фінансовий стан підприємств. При цьому структура експортних поставок хімічної і нафтохімічної продукції суттєво змінилась. Основними є:

1. Наростаюче збільшення і домінування в експорті долі продуктів неорганічної хімії (1999 р. – 36,3%). Продукція неорганічної хімії (перш за все аміак), азотні і деякі комплексні добрива, шини дають близько 75% вартості сукупного товарного експорту. Таким чином продовжується процес звуження видової структури експорту, підсилюється його сировинна орієнтація. Це свідчить про економічну неефективність структури експорту хімічної та нафтохімічної продукції. В загальній складності хімічна сировина і напівпродукти складають майже 80% сукупного експорту хімічної продукції.

2. В експорті азотних добрив та інших товарних груп в 1997 – 1999 рр. відбулось значне скорочення вартісних обсягів експортних поставок (зокрема, в 1999р. в порівнянні з 1997р.: по карбаміду – на 50%, по азотним добривам в цілому – на 36%), зміна країн-імпортерів, обвальне зниження середньоекспортних цін на азотні добрива (по карбаміду з 120 $/т в 1997р. до 67 $/т в 1999р.; по аміаку – з 137 до 85 $/т). Ця тенденція свідчить про несприятливість світової кон’юнктури стосовно домінуючих продуктів, які експортуються з України в країни далекого зарубіжжя. Підвищення цін на продукцію, що містить азот в 2000 р. було пов’язане з періодичними кон’юнктурними коливаннями і змінами світового товарного ринку і не може бути порівнюване з ціновим спадом протягом попередніх трьох років. Окрім того, це не зніме проблему радикального зниження собівартості азотної продукції і проведення заходів по попередженню антидемпінгових процесів проти продукції українських товаровиробників. Аналогічні тенденції спостерігались і в зовнішній торгівлі шинною продукцією.

Визначимо основні причини, що викликали активізацію кризових процесів в галузі:

1. Зміни у внутрішній ціновій політиці (зокрема, в сфері державного регулювання) на енергоресурси (природний газ і електроенергію), результатом яких стало наближення їх цінового рівня до світового, а по деяким позиціям і перевищення його. Хімічна промисловість споживає понад 8% сукупних паливно-енергетичних ресурсів країни, які йдуть на виробничо-експлуатаційні потреби, а енергетична складова собівартості багатьох видів хімічної продукції – від 40 до 85%. Це призвело до збільшення структурної і вартісної долі енерго- і матеріалосировинної складової в собівартості продукції, яка виросла протягом 1995 – 1999 рр. до 75-78%. Це зумовило зростання цінової неконкурентоспроможності вітчизняної хімічної продукції і, відповідно, зростання частки імпорту на внутрішньому промисловому і споживчому ринку продукції.

2. Залежність від імпорту значної частини секторів хімічного комплексу України по широкому спектру мінеральної сировини і хімічних напівпродуктів, відсутність реальних змін в освоєнні вітчизняної сировинної бази через нестачу коштів, низькі темпи диверсифікації джерел імпорту сировини. В більшості виробництв залежність від імпорту перевищує 50% (за часткою в матеріальних затратах): азотних добрив – 95%, фосфорних добрив – 80%, шинної продукції – 65%, гумотехнічних виробів – 56% тощо. У багатьох товарних групах існують нераціональні зустрічні потоки імпорту і експорту, що особливо стосується нафтохімічних вуглеводнів, виробництво яких здійснюється по давальницьким схемам.

3. Збільшення фінансового тиску на собівартість продукції таких складових як затрати на утримання законсервованих або виведених з експлуатації виробництв, соціальної інфраструктури, неповна завантаженість виробничих потужностей, високі податки на виробничу діяльність, високі ставки банківських кредитів, що в сукупності призвело до збільшення постійних витрат і цін на продукцію.