Агропромисловомий комплекс України: проблеми і перспективи експорту продукції

7. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

Ефективна робота ринків має вирішальне значення для досягнення загальної економічної ефективності, а отже високої конкурентоспроможності галузі. Функціонування ринку мусить стимулювати ефективну економічну діяльність. Інакше довготривалі економічні та соціальні наслідки можуть виявитися вкрай негативними. Тому належить уникати “ручного управління” та будь-яких інших заходів, які не узгоджуються з принципом ефективності.

З іншого боку, існує думка про те, що в деяких випадках державне втручання є доконечним для забезпечення або підвищення ефективності. Оскільки в аграрному секторі виробництво великою мірою залежить від природних умов, у короткостроковій перспективі може виникнути потреба в підтримці сільськогосподарських виробників. Натомість рентабельність та ефективність виробництва належить забезпечувати в довгостроковій перспективі. Цей аргумент часто наводять для того, щоб виправдати будь-які державні втручання у розвиток галузі.

Процес державного регулювання розвитку АПК України проявляється в аграрній політиці, яка розглядається як постійний процес керівництва й управління аграрним сектором економіки з метою забезпечення його розвитку з одного або одночасно кількох політично задекларованих, економічно забезпечених та соціально захищених напрямів. Головною економічною метою аграрної політики є розбудова стабільного, експортоорієнтованого та конкурентоспроможного на зовнішніх ринках сектора економіки і створення для цього відповідних організаційно-економічних умов. Тому одним із першочергових завдань аграрної політики є формування ефективного механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в АПК.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в аграрному середовищі пов’язане насамперед з особливістю галузі, як соціально-економічного та природно-біологічного комплексу, основною метою якого є виробництво сільськогосподарської продукції, продуктів харчування, сировини для промисловості та у зв’язку з цим проблемами як національної безпеки в цілому, так і продовольчої безпосередньо. Можна виділити чотири основні етапи формування системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) в АПК України: становлення законодавчої бази щодо ЗЕД (1991-1992 рр.), період лібералізації ЗЕД (1993-1995 рр.), період застосування обмежень щодо імпорту та захисту національного виробника (1996-1998 рр.) та вдосконалення системи державного регулювання ЗЕД відповідно до вимог СОТ (починаючи з кінця 1998 року і до сьогодні).

Щодо неурядових організацій, доцільно сприяти їх розвитку та розвитку неурядових фондів, які могли б поряд з державою взяти на себе виконання таких функцій, як надання комплексу послуг малим сільськогосподарським підприємствам і господарствам (наприклад, фермам) у вигляді кредитів, виробничо-технічної допомоги у кооперуванні сільськогосподарських товаровиробників для виробничих цілей (спільного обробітку землі або збирання врожаю), створенні спільного технічного парку (кооперування сільськогосподарської техніки та іншого інвентаря) тощо.

7. Необхідні ресурси та умови

У програмах розвитку та підвищення конкурентоспроможності регіонів необхідно передбачити стратегію організації роботи сільського господарства, яка б сприяла подальшому розвитку в ринкових умовах сільгосппідприємств та враховувала регіональні особливості, спеціалізацію, розвиток ринків конкретних видів продукції та організацію відповідної інфраструктури. Для цього треба враховувати 2 групи факторів, що впливають на ефективність роботи АПК. Перша група охоплює фактори, що не залежать від товаровиробників. Вони формуються державними органами управління, в тому числі й регіональними (обласними, міськими, селищними). Це цінова, кредитна та податкова системи, політика державної підтримки галузі, регулювання відносин власності, розвиток науки тощо.Друга група факторів залежить від самого товаровиробника, а також від політики місцевих органів самоуправління, направленої на розвиток агропідприємств району. Це способи ведення землеробства, рослинництва, тваринництва, застосування прогресивних технологій, застосування високоврожайних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, розвиток інфраструктури і матеріально-технічної бази та ін. Можливі також регіональні та територіальні державні програми, направлені на підтримку бюджетними засобами і ресурсами окремих регіонів з несприятливими для ведення сільського господарства природними умовами.

Щодо зовнішнього ринку та конкурентоспроможності АПК України на глобальному рівні можна відзначити наступне. У широкому контексті передумови стратегічної трансформації експорту аграрної продукції на ринки ЄС потребують сучасних механізмів регулювання зовнішнього ринку, бо без досконалих механізмів зовнішня торгівля розвиватися не може. Тому поряд із розвитком власного виробництва таких товарів та насиченням ними в найближчій перспективі внутрішнього ринку зрозумілим і актуальним за нинішньої ситуації є імпорт певних товарів іноземного виробництва для збереження сільськогосподарської галузі від ще більших потрясінь та занепаду. Хоча, як вже було сказано, у світовому співтоваристві Україну визнають як потенційного в найближчій перспективі лідера з виробництва сільськогосподарської продукції та найважливіших продуктів харчування; зерна, цукру, олії, м’яса, продуктів переробки молока.