Агропромисловомий комплекс України: проблеми і перспективи експорту продукції

Слід розробити оптимальну і реальну програму державної підтримки АПК із системою спеціальних економіко-правових, фінансових і адміністративних заходів, які дозволили б, зокрема, оперативно вирішувати питання доцільності підтримки тих чи інших галузей сільськогосподарської продукції, планувати або програмувати, як це має місце в інших країнах, агропромислове виробництво та структурні перетворення в ньому з урахуванням як національних, та і міжнародних аспектів.

Важливо створити необхідні умови для захисту вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника і підвищення конкурентоспроможності української сільськогосподарської продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Стабілізація виробничо-фінансового стану агропромислового комплексу України на ринках СНД, ЄС та інших країн безпосередньо залежить від швидкості й спрямованості структурної перебудови експортно-імпортного потенціалу з стратегічною визначеністю на вивезення конкурентноздатної продукції на ці ринки. Стимулювання розвитку експортного потенціалу галузі можливе лише на засадах сучасних структурно-трансформаційних перетворень у сільському господарстві з метою стабілізації та нарощування виробництва конкурентоспроможної продукції. Здійснення зовнішньоекономічної діяльності потребує дотримання насамперед національних інтересів. Домогтися широкого застосування протекціоністських заходів щодо імпорту товарів і обмеження конкуренції з боку зарубіжних фірм та інших партнерів на внутрішньому ринку можна лише за умови становлення власного виробництва та відповідного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

5. Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив

За теорією Майкла Портера, існує три основні конкурентні стратегії позиціювання, які забезпечують успіх виробника на ринку, а саме:

-абсолютні переваги по витратах;

-спеціалізація – формування високо спеціалізованого товарного асортименту і маркетингової програми;

-концентрація – зосередження діяльності на певних сегментах ринку.

Для формування та закріплення конкурентних переваг продукції АПК на ринку слід забезпечити виконання таких заходів:

-забезпечити зниження витрат на виробництво і переробку продукції АПК;

-розглядати ринок Росії та інших країн СНД як цільові сегменти для української сільськогосподарської продукції та концентрувати на них свою діяльність;

-налагодити надання кредитів та гарантій для експорту продукції;

-формувати торговельну інфраструктуру, зокрема оптову торгівлю цукром;

-оцінювати якість продукції за категоріями якості відповідно до міжнародних стандартів.

Ефективно розв’язувати проблему зниження ресурсо- і енергоємності можна лише за широкого впровадження нових технологій, сучасної техніки, поєднання інтересів науки й практики через потреби ринку. Сучасні умови економічного розвитку потребують проведення активної політики із залученням прямих іноземних інвестицій. Реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу потребує практично все агропромислове господарство України. Тут вкрай необхідно підвищити продуктивність і знизити втрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку первинної сировини для значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість у агропромисловій сфері економіки щороку не доходить до споживача 1 млн. т м’яса, не використовується близько половини молочного білка, втрачається близько 30-40 % овочів та фруктів. У величезних кількостях втрачається або нераціонально використовується й вирощена зернова продукція.Зниження втрат сільськогосподарської сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема – шляхом створення порівняно невеликих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швидку окупність початкових затрат при невисокому ризику для іноземних інвесторів. Бажана участь іноземного капіталу й у переведенні агропромислового виробництва на сучасну технологічну базу, в тому числі – з використанням потужного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії.