Агропромисловомий комплекс України: проблеми і перспективи експорту продукції
3. Аналіз проблеми
В уряді часто формується неправильне уявлення про реальні проблеми. Брак досвіду діяльності за ринкової економіки, успадковані від радянських часів система та спосіб мислення досі визначають підхід державних діячів до розгляду проблем. Отже, державні службовці часто припускаються помилок вже в початковій точці вироблення політики.
В ще гіршому стані – процес аналізу проблем. Досі превалює стара парадигма економічного аналізу, а складність функціонування ринкової економіки влада часто ігнорує. Аналіз політики дуже часто здійснюють з позицій управління економікою (наприклад, проголошення виробничих завдань у Міністерстві сільського господарства дуже нагадує надання інструкцій виробниками або планування виробництва, а не прогнозування чи передбачення). Натомість традиції аналізу політики та стратегічного мислення не вироблено.
В Україні вироблення політики ще не стало основною функцією і прерогативою влади, а процес навчання не перетворився на систематичний та стратегічно продуманий. На жаль, за таких умов можна втратити ті сприятливі можливості, які нині існують.
Головним чинником, який зумовлює такий стан справ, є брак скоординованості політики внаслідок нечіткого визначення повноважень та відповідальності різних органів державної влади.
Важливим фактором зовнішньоекономічної діяльності в АПК стає регулювання ступеня відкритості внутрішнього ринку та пов’язаної з цим структури експорту й імпорту товарів для АПК. З приводу цього можна виявити деякі тенденції. За застосування експортного мита станом на 1999 р. визначилися певні постійні пріоритети держави щодо експорту найбільш конкурентноздатної на зовнішніх ринках аграрної продукції. Абсолютно логічним з точки зору інтересів держави (формування бюджету) є встановлення експортного мита на насіння соняшнику та інших олійних культур, що за певних стабільних обсягів реалізації цих технічних культур забезпечить значні надходження до бюджету. Дискусія про економічні наслідки введення такого мита побудована на принципах теорії міжнародної торгівлі, згідно з якою введення мита неодмінно матиме негативні результати для учасників ринку: торгової компанії – сільськогосподарського виробника. Теоретично мова йде про лібералізацію торгівлі та дотримання вимог ГАТТ/СОТ, а практично – про перерозподіл прибутку на користь держави від вирощування та торгівлі найбільш рентабельною і конкурентноздатною сільськогосподарською продукцією, якою є насіння олійних.
Аналізуючи стан зовнішньої торгівлі аграрною продукцією, слід зазначити, що основними споживачами української продукції є країни ЄС, Росія, Білорусь, Ізраїль, Корея, Польща та ін. Найбільшим попитом на зовнішніх ринках користуються олійні культури, продовольча і фуражна пшениця, м’ясо і продукти його переробки. За даними Державного Комітету статистики, в 1998 р. Україна експортувала 12 % всього обсягу експорту пшениці до Ізраїлю, 16 – до Кореї, майже 6 –до Швейцарії, Угорщини та країн СНД,близько15 % - до країн ЄС. Експорт насіння соняшнику в 1998 року до Туреччини становив 17 % всього обсягу експорту, країн ЄС – 65%, країн СНД - близько 2, до Марокко – 5, до інших країн – 11 %.
4. Пропозиції до розв’язання проблеми
Для оптимального функціонування агропромислового комплексу та підвищення його конкурентоспроможності в умовах реалізації нової аграрної політики на ринкових засадах особливе значення має розбудова інфраструктури із залученням іноземних інвестицій, великих приватних капіталовкладень.
Перспективним для розвитку і розширення подальших торговельних зв’язків України з іншими регіонами, з іноземними партнерами має стати широкомасштабне будівництво найсучасніших, модернізованих авто-, авіа- і залізничних шляхів, ліній зв’язку і електропередач, сучасної системи телекомунікацій.Для створення сучасного конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва в Україні суттєве значення має формування інноваційної культури в країні, механізму втілення на практиці. Осередком її формування в агропромисловому комплексі України могли б стати сільськогосподарські технополіси, створені принаймні по одному в кожному з регіонів нашої країни. Вони дозволять децентралізувати аграрний науково-технічний потенціал, стануть регіональними осередками технологічного розвитку, які об’єднають в науково-виробничий моноліт аграрні заклади освіти різних рівнів, науково-дослідні інститути і станції, підприємства різних форм власності з виробництва та переробки сільськогосподарської продукції і сировини.
Необхідно створити також систему фінансового обслуговування аграрного сектора (спеціальні аграрні банки, фермерські каси взаємодопомоги), розбудувати інфраструктуру і правовий механізм для формування реальних іпотечних відносин.