Конкурентоздатність України у галузі постачання електроенергії
3. В недалекому майбутньому планується сполучення з енергосистемами Європи. В зв’язку з цим відомо, що PAO "ЄЕС Росії" вже домовилися з організацією "Євроелектрік" , яка об'єднує енергосистеми Європи", про проведення спільної конференції в березні 2002 року у Варшаві. На ній будуть спеціально розглядатися питання, про можливість створення паралельної роботи енергосистем СНД і країн Центральної Європи. У цій конференції візьмуть участь представники енергетичних відомств усіх країн Співдружності, в т.ч. і Україна.
4. Починаючи з 1998 року ведуться спроби організувати власний незамкнений ядерний цикл (їх ініціатором був Держкоматом). Переможцем тендера по створенню в Україні спільного підприємства по виробництву вітчизняного ядерного палива для реакторів типу ВВЕР-1000 стало російське акціонерне товариство “Концерн ТВЕЛ”. Вартість контракту складає порядку 2 млрд. USD. Концерн “ТВЕЛ” інвестує біля 100 млн. USD у будівництво заводу по виробництву тепловидільних елементів. На даному етапі реалізації проекту вже розроблено й узгоджено методику оцінки основних фондів, що будуть передані сторонами в СП. Є також перша редакція договору між урядами України, Казахстану і Росії по створенню СП з виробництву ядерного палива ВВЭР-1000. Українську сторону в СП будуть представляти: Придніпровський хімзавод, Східний гірничозбагачувальний комбінат (Жовті Води), Державний трубний інститут (Дніпропетровськ).
7. Необхідні ресурси та умови
Для здійснення запропонованих заходів не вистачає, як правило, одного - грошей, а в випадку реляції “незалежний постачальник-обленерго” політичної волі. Залишаючи дискусію про політичні та корпоративні інтереси в політиці, для політологів, зазначу, що Український уряд не має ресурсів для капітальних інвестицій в електроенергетику. Єдино можливими варіантами залучення коштів є нарощування зовнішнього боргу чи ініціація процесів приватизації в електроенергетиці. І перше і друге активно практикувалося і практикується, адже інші шляхи не передбачені.Повертаючись до потреб України в інвестиціях для забезпечення конкурентних позицій у постачанні електроенергії, доводиться визнати, що яку б проблему у сучасній електроенергетиці не починав долати уряд, успішність цього процесу залежатиме від комплексності підходів. Під комплексністю підходів слід розуміти те, що лікувати електроенергетику потрібно в так званому “паралельному режимі”. З огляду на це – необхідний для забезпечення конкурентоспроможності (глобальної і локальної) обсяг капіталу дорівнює обсягам загальних потреб електроенергетики в капіталі. Згідно з підрахунками, які час від часу проводяться експертами, обсяг необхідних капіталовкадень постійно зростає. Для забезпечення потреб електроенергетики необхідно щорічно вливати в неї 2 млрд. доларів (http://www.business.kiev.ua/Article.html?id=17) . Інші підрахунки, здійснені в 1996 році (Фінансова Україна 12.09.96) демонструють, що нашій електроенергетиці за період 1993-2005 вистачить 11.5 млрд. дол. Загальна вартість проектів, які реалізуються в традиційній енергетиці – це реконструкція ТЕС, ГЕС і ГАЕС – складає близько одного млрд. доларів. З огляду на те, що зовнішній борг вже зараз становить трохи менше від 11 млрд.дол, основний акцент по залученню інвестицій має зсунутися у бік проведення ефективної приватизації. Ефективна приватизація, відбір стратегічних інвесторів, може відбуватися лише за умов, коли інвесторам буде забезпечено гарантії повернення вкладених грошей, створено відповідно юридичну базу для їх захисту від зловживань представників державної влади тощо
8. Висновки
Оцінка конкурентоспроможності України у постачанні електроенргії проводилася у двох вимірах. Перший вимір - це внутрішнє постачання електроенергії національним споживачам. Другий вимір – це експортне постачання електроенергії.
Відносно першого виміру, маємо усі підстави вважати, що за поточних умов (норм, правил) конкуренція в постачанні на локальному рівні відсутня. Суть локального монополізму сьогоднішніх українських обленерго полягає у наявності прав власності на місцеві лінії електропередач, а також в зобов’язанні забезпечувати електроенергією всіх розташованих в області споживачів. Цей монополізм має водночас функціонально-технічний, а не конкурентно-ринковий характер, оскільки постачання електроенергії дуже жорстко регламентується НКРЕ. Обмежити регіональний монополізм обленерго можна будівництвом альтернативних ліній електропередач або розширенням кількості продавців електроенергії за рахунок незалежних постачальників. З економічної точки зору інститут незалежних постачальників є більш обгрунтованим. Проте в умовах, що склалися, нажаль, не існує економічних мотивів для незалежних постачальників продовжувати свій бізнес, а постачання електроенергії в цьому контексті залишається монополізованою сферою.
Відносно другого виміру, Україна має усі фактори які дозволяють їй бути конкурентноспроможним постачальником електроенергії на зовнішніх ринках. Сподіватимемося, що серії розпочатих переговорів увінчаються успіхом для України і вона реалізує свій експортний потенціал (в парі з Росією). При цьому зменшення надлишкових потужностей буде об’єктивним. Дослідження Всесвітньої Ради Енергетики показали, що в 2020 році очікується подвоєння попиту на електроенергію в порівнянні з 1990 роком, а це звісно не може не вплинути на енергобаланс України.