Громадський транспорт України: проблеми і перспективи

Державне регулювання і контроль. Дер¬жавне регулювання повинно базуватись на економічних механізмах та контролі за ви¬конанням вимог щодо безпеки та якості транспортних послуг. Державному регулю¬ванню підлягають в першу чергу: безпека, якість пасажирських перевезень та екологі¬чна безпека: економічні взаємовідносини між перевізниками та споживачами (замовника¬ми) транспортних послуг; формування рин¬ку автотранспортних послуг.

Пасажирські перевезення на автобусних маршрутах загального користування є сфе¬рою державного замовлення і повинні здійснюватись виключно на конкурсних за¬садах і договірних відносинах між перевізни¬ками і замовниками послуг.

Державний контроль за виконанням транспортного законодавства поширюється на перевізників всіх форм власності, спожи¬вачів послуг, місцеві органи виконавчої вла¬ди та органи місцевого самоврядування.Тарифна політика. Тарифна політика є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики держави, яка проголо¬сила вільне ціноутворення в конкурентних секторах ринку. Соціальна функція пасажирського транс¬порту загального користування - загальнодо¬ступність його послуг для всього населення - вимагає збереження державного регулю¬вання тарифів на автобусних маршрутах за¬гального користування.

Державне регулювання тарифів узгод¬жується з обов'язковою компенсацією втрат доходів підприємців від таких перевезень і перевезень пільгових категорій пасажирів за рахунок бюджетних коштів.

Податкова політика. Шляхом удоскона¬лення податкової системи створюються рівні умови для діяльності суб'єктів господарюван¬ня різних форм власності та стимулювання розвитку пріоритетних напрямків автотранс¬портної діяльності. Власні інвестиційні мож¬ливості підприємств визначаються, в першу чергу, існуючою тарифною політикою та по¬датковою системою. Податки, включені до собівартості перевезень, збільшують транс¬портні витрати, а, значить, і тарифи, подат¬ки, оплата яких здійснюється за рахунок при¬бутку, знижують інвестиційні і соціальні мож¬ливості підприємств.

6.Необхідні ресурси і умови.

Для підвищення ефективності громадського транспорту перш за все потрібні інвестиції для покращення інфраструктури галузі. Необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат та всіляке сприяння збоку держави, що неминуче забезпечать зріст в громадському транспорті. Тобто, потрібно створити такі умови, щоб дана галузь була прибутковою, щоб зацікавити як потенційних інвесторів вкладати гроші в пасажирські міські перевезення, так і самих працівників працювати шляхом збільшення заробітної плати з одночасним збільшенням вимог до якості виконання роботи.

7.Висновки.

Підсумовуючи все вище сказане, можна зазначити, що існуючий статус і система управління в галузі громадського транспорту, її збитковість, невизначеність джерел фінансування оновлення рухомого скла¬ду і розвитку транспортної мережі — головні причини кризового стано¬вища міського транспорту. Для подолання кризової ситуації потрібне втручання, насамперед, місцевої влади для створення умов для покращення ефективності транспортних перевезень.

До першочергових заходів, що слід здійснити, можна віднести:

—створити повноцінний орган управління міським транс¬портом;

—скасувати пільги на проїзд усім громадянам, за вийнятком тих, хто безпосередньо потребує соціального захисту (діти, інваліди, пенсі¬онери, старші від 70 років);

—створити підприємствам міського електротранспорту рівні умови з іншими перевізниками щодо встановлення тарифів, відносин з пасажи¬рами, які користуються пільгами на проїзд;

—покращення кадрової й соціальної політики;