Громадський транспорт України: проблеми і перспективи
Що стосується другої групи пільговиків, тобто соціальне незахище-них громадян, то найбільш оптимальним варіантом розв'язання цього питання може бути впровадження адресних субсидій.
Запропонована система фінансового забезпечення пільг є логічною і справедливою. Доцільність такої системи полягає в тому, що пільги будуть реальними і користуватися ними будуть лише ті громадяни, які дійсно їх потребують.До того ж, не секрет, що міський транспорт має дотаційний характер. Мені не відомі столиці, де громадський транспорт був би недотаційним. У Празі дотація держави на міські види транспорту сягає близько 70% , в Москві теж 70%, в Канаді – 50%, в Києві – лише 30%. Тобто 70% витрат фінансується за рахунок продажу квитків та власної господарської діяльності. Хоча, можливо, не стільки покриваються доходами, скільки ми скорочуємо витрати на експлуатацію, ремонт, утримання. Тобто Київ встановив і поки тримає своєрідний рекорд. Бо 30 відсотків дотації – це найменша відома цифра. До того ж, у багатьох містах дотація на громадський транспорт носить гарантований характер, а в Києві буває по-різному. При складанні міського бюджету на поточний рік не були повністю враховані фінансові потреби міського транспорту. Тому й змушені вишукувати інші джерела підвищення ефективності роботи міського транспорту та його фінансування.
Коли ми говоримо про самоокупність, то маємо на увазі лише окупність експлуатації. Найповніше витрати покриваються в метрополітені – до 70 відсотків. Наближаються до цього показника автобусні перевезення. Витрати електротранспорту покриваються за рахунок власних надходжень всього на 50 відсотків. Лише експлуатація мікроавтобусів є самоокупною.
Але ми живемо в реальному світі, і ставимо перед собою реальні завдання: запровадити схеми ефективного господарювання, щоб менше обтяжувати платника податків. Ще раз зазначимо, що без дотацій міста на оновлення машинного парку та капітального будівництва не обійтись. Отже, наша мета – дійти до рівня самоокуп-ності в експлуатації транспорту. Цього можливо досягти двома шляхами: зменшити видатки, які вже й так доведені до мінімуму, або ж більше заробляти через власну господарську діяльність.
Підвищення якості обслуговування. Якість обслуговування на автобусних мар¬шрутах загального користування визначаєть¬ся витратами часу пасажирів на поїздку, рівнем наповнювання пасажирських салонів, наданням додаткових послуг, які супровод¬жують процес перевезень.
Для досягнення визначених показників не¬обхідно забезпечити плановий рівень зада¬них параметрів руху: регулярність; інтервал руху; швидкість сполучення; кількість транс¬портних засобів, що відповідає пасажиропотоку; надання послуг на зупинках, автостан¬ціях та додаткових послуг окремим категорі¬ям пасажирів.
Кадрова та соціальна політика. На цей час в Україні відсутня система контролю за фаховим рівнем працівників па¬сажирського автотранспорту. Аналіз діяль¬ності підприємств і підприємців свідчить, що біля 80 % із зареєстрованих перевізників не мають профільної освіги та досвіду роботи в сфері обслуговування пасажирів. Це призве¬ло до зростання аварійності та травматизму, а також до підвищення собівартості переве¬зень.
Для вирішення цих проблем необхідно "створити в Україні систему підготовки та підвищення кваліфікації осіб, що здійснюють пасажирські перевезення.
Для підняття престижу цієї професії не¬обхідно врегулювати рівень заробітної пла¬ти, впровадити ефективну систему стимулю¬вання, а також знизити пенсійний вік водіїв, що працюють на маршрутах загаль¬ного користування.
В межах загальної соціальної політики не¬обхідно передбачити фінансування держав¬ної програми облаштування автомобільного транспорту для перевезення інвалідів, ство¬рення і використання спеціальних автобусів для інвалідів з колясками, придатних авто¬бусних зупинок, графіків руху.
5.Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями.
В умовах ринкових відносин держава повинна не тільки законодавчо забезпечувати процес організації перевезень, але й контролювати виконання транспортного законодавства, за¬безпечувати організацію перевезень на виз¬наченому якісному рівні і відповідати повною мірою перед населенням за рівень транспор¬тного обслуговування.