Громадський транспорт України: проблеми і перспективи

Криза міського електротранспорту зумовлена загальним станом еко¬номіки держави, спадом виробництва, припиненням роботи багатьох підприємств. Проте є й конкретні причини, які стосуються безпосеред¬ньо роботи міського електротранспорту. Перш за все йдеться про його збитковість, яка, за підсумками 1997 р., досягла 200 млн. грн. (або 45 % фактичних витрат, пов'язаних з основною діяльністю) . Загальна сума дотацій з бюджету становить лише 36 % розрахункової потреби під¬приємств.Проте відсутність коштів — не причина, а наслідок, насамперед, організаційно-правового становища, в якому перебувають підприємства міського електротранспорту. Йдеться про невідповідність системи уп¬равління та відомчої підпорядкованості підприємствам міського електро¬транспорту їх статусу, обмеженість прав підприємств та їх власників (міськвиконкомів) щодо встановлення тарифів на проїзд і скасування пільг, не забезпечених фінансуванням.

Згідно із Законом України «Про внесення змін ло Закону України про оподаткування прибутку підприємств» (1997 р.), підприємства місь¬кого електротранспорту мають право нараховувати амортизаційні від¬рахування на основні виробничі фонди і використовувати їх для прове¬дення капітальних ремонтів і закупівлі нового рухомого складу. З ог¬ляду на фактичний стан основних виробничих фондів, а також у зв'яз¬ку з введенням понижуючих коефіцієнтів, зазначених відрахувань вис¬тачить лише для забезпечення 50—60 % потреб у капітальних ремон¬тах, не говорячи вже про заміну застарілого рухомого складу новим. Не потребує особливих доказів те, що будь-яке підприємство, яке не має фінансових можливостей для розширеного відтворення своєї діяльнос¬ті, тобто для впровадження сучасних технологій, заміни застарілих ос¬новних виробничих фондів, приречене на занепад.

Нині в Україні експлуатуються морально застарілі типи тролейбу¬сів і трамвайних вагонів, які виготовлені із застосуванням технічних рі¬шень щонайменше 30-річної давнини. Вони характеризуються низькою надійністю і значною трудомісткістю технічного обслуговування та ре¬монту, а також високою енергозатратністю. Проте роботи над створен¬ням тролейбуса з низьким рівнем підлоги і тиристорною системою ре¬гулювання струму практично припинено. Взагалі не розпочато розроб¬ки проектів трамвайних вагонів для швидкісних ліній, які функціону¬ють у Києві та Кривому Розі, а також вагонів для вузької колії для Вінниці, Житомира, Євпаторії та Львова.

Отже, існуючий статус і система управління цими підприємствами, їх збитковість (зумовлена, в свою чергу, значною кількістю пільг на проїзд), невизначеність джерел фінансування оновлення рухомого скла¬ду і розвитку транспортної мережі — головні причини кризового стано¬вища міського електротранспорту.

Автотранспорт. Суттєво знизились рівень комфортності, якість пасажирських перевезень та їх без¬пека. Наповнення салонів автобусів загаль¬ного користування досягло 6 чоловік на квадратний метр, що май¬же вдвічі перевищує світовий рівень.

Підвищення аварійності при зменшенні обсягів перевезень пояснюється різким рос¬том чисельності перевізників, більшість яких не має досвіду організації перевезень, необ¬хідної професійної підготовки щодо безпеки обслуговування, відповідної технічної бази. За даними перевірок МВС і Мінтрансу у при¬ватних перевізників більше 75 % автобусів експлуатувались несправними, порушуються режими праці і відпочинку водіїв, три¬валість робочої зміни в 1,5...2 рази переви¬щує нормативну.

Пасажирські автомобільні перевезення, які, на відміну від залізничного транспорту, знаходяться поза державною власністю, по¬требують особливої уваги і зусиль з боку дер¬жавних органів, фахівців і громадських орган¬ізацій.

3.Пропозиції до розв’язання проблеми.

Щоб не допустити занепаду міського транспорту, треба вжи¬ти таких заходів:

—уточнити повноваження виконавчої влади різних рівнів щодо міського електротранспорту, виходячи з принципу збалансованості прав та відповідальності (насамперед визначити роль держави, в тому числі запровадити ліцензування транспортних послуг);

—створити повноцінний орган управління міським транс¬портом, який би відповідав статусу підприємств і був спроможний вирі¬шувати питання їх функціонування на загальнодержавному рівні, а са¬ме: здійснювати нормативне і законодавче забезпечення; проводити єдину технічну політику (уніфікація технічних характеристик транс¬портних засобів, чітке визначення умов роботи і вимог безпеки); здійс¬нювати державний контроль за технічним станом місь¬кого електротранспорту.

— скасувати пільги на проїзд усім громадянам, за вийнятком тих, хто безпосередньо потребує соціального захисту (діти, інваліди, пенсі¬онери, старші від 70 років);