Ринок фармацевтичної продукції України: проблеми і перспективи
Кількість операторів на ринку (станом на 1999 р.) – 108 виробників, близько 50 імпортерів, 4 тис. оптових компаній, близько 16 тис роздрібних точок (аптек, аптечних пунктів та кіосків). За оцінками виробників, на сьогодні жоден національний дистриб’ютор не забезпечує ефективного розповсюдження товарів власними силами по всій території України (див. далі про просування фармацевтичних товарів), щоб знизити свою залежність від дистриб’юторів декотрі фармацевтичні підприємства створюють власні структури збуту.
3.1 Суб’єкти. За даними Фармацевтичної асоціації України, ліцензії на виробництво ЛЗ мають близько 150 фірм, 108 з яких працюють. До тимчасової зупинки функціонування майже пів-сотні фірм призвели зарегульованість процедури виробництва ЛЗ та інші причини.Зі 108 підприємств лише 6 (5,6 %) – державні. Частка їх продукції у галузі - близько 8 %, на українському ринку ЛЗ - 3 %. Відповідно 92% обсягів виробництвау галузі належать приватним підприємствам. Продукція п’яти великих фармацевтичних акціонованих заводів -“Фармацевтична фірма “Дарниця”, “Борщагівський ХФЗ”, “Київмедапарат”, “Фармак” ( всі київські), “Здоров’я” ( Харків) – займають більше як п’яту частину українського ринку медикаментів в грошовому вимірі і майже третину (32%) в натуральному.
В цілому, вітчизняні ЛЗ практично на порядок дешевші від імпортних
(середньозважена роздрібна ціна упаковки вітчизняного ЛЗ – близько $ 0.35, імпортного ЛЗ - $2). Таким чином закордонні та вітчизняні медикаменти знаходяться в різних цінових нішах.
3.2 Асортимент. Асортимент вітчизняних підприємств нараховує близько 1400 фармацевтичних форм, виробництво багатьох з яких дублюється (близько 20 фірм). Не зважаючи на уявно широкий асортимент, багато життєво необхідних препаратів, таких як гормональні, диуретичні, атигістамінні, гіпотензивні, антиритмічні, педиатричні ЛЗ а також вакцини в Україні практично не виробляються. Найчастіше дублюються препарати не нові, а ті, що застосовувалися в медицині десятки років, серед них: спирт етиловий медичний, “зеленка”, “йод”, настої валеріани, шипшини, перекис водню тощо.
На разі, у сфері реєстрації препаратів щодо малих фірм пред’явлені вимоги, аналогічні великим заводам, затягують еквівалентний реєстраційний збір ( 1000 євро за 1 препарат). Подібний тягар не під силу малій фірмі, і, як результат, вона вимушена скорочувати свій асортимент, обсяги виробництва і продажу, кількість робочих місць. Нескладно прогнозувати швидке витіснення малих фармацевтичних фірм з ринку медпрепаратів. Створилася нагальна потреба диференціювати нормативні вимоги з тим, щоб зберегти цей сегмент ринку.
3.3 Сировина. Сировину для виробництва ліків в основному ( до 90% необхідного) закуповують за кордоном – у традиційних південноазіатських ( Індія, Китай. Корея), російських та американських поставників. Слід зазначити, що з урахуванням світової спеціалізації у хімічній індустрії, фірми Європи та США часто виступають посередниками в процесі продажу сировини з традиційних джерел. Однак документально посередників називають поставниками, і це широко використовується вітчизняним виробником для створення іміджу виробника якісних ЛЗ.
3.4 Фінанси. Загальновідомим є той факт, що фармпідприємства неохоче продають та емітують акції, хоча і не вважають це за нормальну практику. Переважна більшість великих фірм відчуває брак вільних оборотних коштів, необхідних для проведення реконструкції. Очевидно емітуючи акції, фірми отримають реальні кошти, хоча і втратять контрольний пакет акцій. Хоча, заради справедливості слід зазначити, що цей процес потроху рухається. Так, нещодавно, змінили власника великі пакети акцій львівського заводу “Галичфарм” та харківського - “Здоров’я”. Державним фармацевтичним підприємствам (а саме, “Дніпромед”, “Ензим”, “Львівмедапарати” відповідно до Комплексної програми розвитку медичної промисловості України на 1997-2003 рр. належить централізоване фінансування. Це було відмічено і в Держбюджеті-99, однак на практиці здійснене не було.
Нормативна база. Варто зазначити значну недосконалість українського законодавства з питань патентного захисту. На відміну від решти світу, в Україні патентується не речовина, а спосіб її виробництва. Продемонструвавши вітчизняному патентному відомству відмінності у способі виробництва (навіть зовсім незначні), український завод-виробник забезпечує собі юридичну основу для випуску перспективних препаратів, на які в решті світу зберігається ексклюзивне право розробників та ліцензіатів.
3.5 Експорт.За даними державної митної служби обсяги експорту вітчизняних ЛЗ в 1999 році становили близько $33 млн, що є майже вдвічі меншим ніж в 1998 році, в порівнянні з 1997 роком (106 млн. USD) експорт скоротився втроє.
Такій стрімкій втраті позицій на зовнішніх ринках у першу чергу посприяла фінансова криза 1998 року. Яскраво виражені інфляційні процеси зробили конкурентну російську фармацевтичну продукцію дешевшою в рубльовій зоні. Успіх у ціновій конкуренції був закріплений наданням податкових пільг російським виробникам ліків (російські фармзаводи не сплачують податок на прибуток з виробництва життєво необхідних препаратів). Як результат, колишні ринки збуту в країнах СНД для українського виробника залишилися фактично втраченими.