Наукові методи аналізу розміщення прод. сил
У територіальній організації народного господарства за допомогою системного підходу і системного аналізу пізнаються реально функціонуючі галузеві виробничо-територіальні системи, системи розселення і більш складні їх утворення — ТВК і соці¬ально-економічні комплекси (СЕК).На основі системного підходу визначаються шляхи удоскона¬лення розміщення виробництва, розселення і територіальної ор¬ганізації невиробничої сфери. Так, наприклад, пізнання галузевих виробничих систем довело необхідність і економічну доцільність формування єдиної енергосистеми країни, єдиної транспортної системи, системи АПК; дозволило більш глибоко проаналізувати їх сучасний стан і науково обгрунтувати перспективи.
Системний підхід до вивчення проблем раціонального розмі¬щення продуктивних сил дає змогу широко застосовувати економіко-математичні методи. Серед них найбільшого поширення на¬були такі:
• математико-статистичні (одержання кількісної інформації і обробка даних);
• математичне моделювання як формалізований опис явищ і процесів у сфері територіального розміщення виробництва, по¬будова відповідних моделей (систем математичного рівняння);
• методи математичного програмування, які застосовуються для вирішення завдань щодо оптимізації розміщення виробничих і соціально-побутових об'єктів тощо.
3. ЗАРУБІЖНІ ТЕОРІЇ РОЗМІЩЕННЯ ВИРОБНИЦТВА
Значна частина зарубіжних вчених не визнає вирішального впливу способу виробництва і суспільного ладу на розміщення продуктивних сил і віддає перевагу природним факторам, гео¬графічному середовищу.
Початок розробки теорії розміщення виробництва відноситься до кінця XVIII — початку XIX ст. і був покладений» послідовника¬ми Д. Рікардо. Вони вважали, що розміщення промисловості є на¬слідком просторового розподілу надлишків сільськогосподарської продукції, яка використовувалась як продовольство для робітників і як сировина для виробництва.
У цей період найбільш відомими в Німеччині та за її межами були теорії І. Тюнена і А. Вебера. Модель І. Тюнена, яка була опублікована в 1826 р. у його праці «Ізольована держава», вважа¬лась для свого часу класичною моделлю розміщення сільського господарства. Вона була до певної міри умовною і практично мо¬гла бути використана тільки в окремих районах деяких країн За¬хідної Європи і в деяких штатах США. Основними передумовами для використання цієї моделі автор вважав такі: 1) існує «ізольо¬вана держава»; 2) її центральне місто — єдиний ринок збуту; 3) це місто оточене однорідною рівниною; 4) «ізольована держа¬ва» обслуговується тільки одним видом транспорту — гужовим; 5) рівнина заселена фермерами, які забезпечують постачання про¬дукції центральному місту; 6) фермери намагаються максимально збільшити прибутки і автоматично пристосовуються до попиту на центральному ринку.
Територія сільськогосподарських земель навколо центрального міста держави розбивалась концентричними кільцями. Для удо¬сконалення першого варіанта своєї моделі Тюнен запропонував і другий, в якому покращив транспортні умови. Передбачив і дру¬гий ринковий центр менших розмірів та ін.
Основними факторами, які впливали на розміщення фермер¬ських господарств, на думку автора, були: віддаль від ферми до ринку, ціна, за якою фермер реалізовував свою продукцію, і зе¬мельна рента.
Вказана праця Тюнена за характером її викладу була описо¬вою, але економісти пізнішого періоду (Гувер 1935, Льош 1954) і інші, які тієї чи іншою мірою удосконалювали модель Тюнена, використовували її як основу для нормативних моделей.
Схема розміщення виробництва, що її розробив Тюнен 173 роки тому, на даний час докорінно змінилася із-за розвитку транспор¬ту, виникнення нової техніки тощо. І все ж таки, як вважають де¬які зарубіжні вчені, цю модель в окремих випадках можна вико¬ристовувати ще і в наші дні.
Модель А. Вебера (1909) була визнана на цей час найбільш вдалою для розміщення промисловості. У її основі, так само як і в Тюнена, лежить ізольована держава, а природні ресурси, не¬обхідні для забезпечення виробництва, знаходяться в концент¬ричних зонах, які розташовані навколо визначених ринкових центрів.