Наукові методи аналізу розміщення прод. сил

1. СУТНІСТЬ НАУКОВИХ МЕТОДІВ

На сучасному етапі розвитку народного господарст¬ва забезпечення раціонального розміщення продуктив¬них сил стало однією з найважливіших економічних і екологічних проблем у кожній країні. Надмірна кон¬центрація промисловості з сильнозабруднюючими при¬родне середовище технологічними процесами вступила в протиріччя з обумовленою нею надмірною концент¬рацією населення в містах та середовищем його про¬живання. Територіальна організація продуктивних сил вимагає обгрунтування наукових основ розміщення ви¬робництва і підприємств з урахуванням їх економічної ефективності та можливої екологічної шкідливості.

Наукові основи розміщення продуктивних сил ви¬значаються насамперед методами цієї науки. Методи науки — це способи пізнання дійсності, планомірний шлях встановлення істини. Сукупність методів дослі¬дження, які використовуються в науці, формують її ме¬тодологію. Методи вивчення об'єктів і явищ можна вва¬жати науковими, якщо вони забезпечують розкриття сутності дійсних процесів у їх розвитку.

Найбільш загальним, визначальним для всіх наук є діалектичний метод. Спираючись на нього, в кожній галузі знань розробляється своя галузева методологія і методика досліджень.

2. ТРАДИЦІЙНІ І НОВІ МЕТОДИ

ВИВЧЕННЯ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

До числа специфічних методів науки про розміщен¬ня продуктивних сил і територіальної організації народного господарства належать як традиційні, так і нові. До основ¬них з них слід віднести:

• вивчення конкретного підприємства і аналіз його господар¬ської діяльності, виробничого потенціалу, технологічних особли¬востей, складності виробничого процесу, зв'язків по поставках сировини і реалізації готової продукції, енергетичної і кадрової забезпеченості, можливостей збільшення потужностей, перспек¬тивності розвитку тощо;

• вивчення елементарної системи виробництва, до складу якої входить підприємство;

• вивчення галузевого розміщення продуктивних сил і галу¬зевої структури господарства міста, району, області, країни. Для цього галузі диференціюються на добувні і обробні. Галузі обробної промисловості поділяються на: 1/ галузі, що тяжіють до джерел де¬шевого палива і електроенергії; 2/ галузі, що розвиваються голов¬ним чином біля джерел сировини; 3/ галузі, підприємства яких тя¬жіють до населених пунктів і районів зосередження резервів тру¬дових ресурсів або наявності кваліфікованих кадрів; 4/ галузі, під¬приємства яких тяжіють до районів споживання їх продукції;

• виявлення і вивчення промвузлів, ТВК і АПК як основ те¬риторіальної організації виробництва;

• картографування територіальних аспектів розвитку і роз¬міщення продуктивних сил, формування економічних районів. За допомогою тематичних економічних карт розкриваються особли¬вості розміщення промислових підприємств, центрів, галузей, промислових районів, їх взаємозв'язки щодо сировини і поставок продукції; покриття території країни або району мережею транс¬портних шляхів, лініями електропередачі та ін. Карта може бути використана як логічна образно-знакова модель території з сучас¬ним розміщенням виробництва, транспорту, невиробничої сфери, розселенням людей та ін.;

• економічне районування як найважливіший метод науки про розміщення продуктивних сил, систематизацію складної інфор¬мації, удосконалення територіальної організації народного гос¬подарства і його управління. Науково обгрунтована мережа еко¬номічних районів дає змогу визначити основні напрями найбільш раціонального використання ресурсів в кожному з них шляхом утворення територіально-виробничих комплексів, визначення га¬лузей їх спеціалізації в народному господарстві країни і перспек¬тив розвитку;

• порівняльний метод, за допомогою якого на основі аналізу статистичних даних і основних економічних показників визначаєть¬ся місце галузі серед інших галузей району чи серед інших районів;