Економічне районування та територіальна структура н/г України

Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоград¬ська області);

Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська області);

Київський (Київська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська області);

Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Черні¬вецька області);Львівський (Львівська, Волинська, Рівненська, Івано-Франків¬ська, Закарпатська області);

Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська і Крим¬ська області).

Ця мережа економічних районів більш об'єктивно відобража¬ла реально існуючі економічні райони України. Винятком була тільки Чернівецька область, яка пізніше цілком обгрунтовано бу¬ла віднесена до Карпатського економічного району. Ці райони до 1990 р. залишалися визнаними підрайонами генеральних еконо¬мічних районів, виділених на Україні в 1963 p., коли процес укруп¬нення економічних районів відбувався на всій території Радянсь¬кого Союзу.

В результаті була затверджена мережа з 18 великих економіч¬них районів і одного середнього (мезорайону) — Молдавської РСР. За цією мережею на Україні було виділено три макрорайони: Донецько-Придніпровський (у складі 8 областей); Південно-Захід¬ний (у складі 13 областей) і Південний (у складі 4 областей).

Виділення великих економічних районів допомагало Держплану СРСР зосереджувати свою увагу на визначенні найважли¬віших крупнорайонних загальнодержавних завдань при розробці (Планів перспективного розвитку і розміщення продуктивних сил, як у старих районах, так і особливо — в районах нового інтенсивного господарського освоєння на сході країни (утворення вели¬ких баз паливної, металургійної, хімічної промисловості, а також баз виробництва сільськогосподарської продукції: зернових і тех¬нічних культур, овочівництва, виноградарства, садівництва, ефіро¬олійних культур, спеціалізованого тваринництва та ін.

Така мережа економічних районів існувала до 1990 р. Після розпаду СРСР, в умовах переходу України до ринкової економіки і самостійного економічного розвитку стара мережа великих еко¬номічних районів втратила своє призначення. Вона не могла за¬безпечити більш диференційованого підходу до розвитку і роз¬міщення продуктивних сил з урахуванням особливостей і відмінностей природних, історичних, економічних умов регіонів, існуючих на території України.

В 90-х роках вченими України запропоновано кілька варіантів удосконалення мережі економічних районів. Однак їх основним недоліком було недостатнє наукове обгрунтування та неповне врахування реально існуючих економічних взаємозв'язків. У за¬пропонованих варіантах мереж економічних районів економіч¬ними районами України визнаються території, які раніше були названі об'єктивними підрайонами Донецько-Придніпровського і Південно-Західного макроекономічних районів в системі союзно¬го поділу праці.

По суті адміністративні області виключаються із складу одно¬го економічного району і включаються до складу іншого, нерідко необгрунтоване виділеного. Це стосується, зокрема, виділення Центрально-Українського району шляхом об'єднання Черкаської і Кіровоградської областей. Територія вказаних областей дійсно є центрально-географічною частиною України, але за системою взаємозв'язків, що склалися, вона не є економічним районом. Достатньо відзначити, що до 1954 р. Черкаська область перебу¬вала у складі Київської області і досі має тісні виробничі і неви¬робничі зв'язки з Києвом. Кіровоградська область не має спіль¬ного економічного ядра з Черкаською областю; вона має тісні економічні зв'язки з Кривбасом і є складовою частиною терито¬ріально-виробничого комплексу Дніпропетровської і Запорізь¬кої областей.

Виходячи з наукових основ економічного районування, ви¬кликає сумнів доцільність необгрунтованого виділення Полісько¬го району у складі Волинської, Рівненської, Житомирської і Чер¬нігівської областей. Необхідно враховувати ту обставину, що Полісся — це природна зона, а природний фактор хоч і має важ¬ливе значення, не може бути основним районоутворюючим фак¬тором в економічному районуванні. Крім того, Київська, Жито¬мирська, Чернігівська і Черкаська області — це нерозривні скла¬дові великого територіально-виробничого комплексу, що знахо¬диться в зоні інтенсивного районоутворюючого впливу Києва, мають з ним тісні багатогалузеві зв'язки (виробничі, транспортні, інфраструктурні).