Економічне районування та територіальна структура н/г України
1. СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУ
ТА ОБ'ЄКТИВНИЙ ХАРАКТЕР ЙОГО ФОРМУВАННЯ
Основою формування економічних районів є тери¬торіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеці¬алізацію окремих територій і розвиток міжрайонної коо¬перації. Об'єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають наявні природні ресур¬си, особливості економіко-географічного положення те¬риторії, чисельність населення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території. Сам процес економічного районування являє собою доцільний, на¬уково обгрунтований поділ країни на економічні райони.
Деякі вчені західних країн при визначенні сутності економічних районів віддають перевагу природному фактору — однорідності природи. Інші вчені вважають, що природний фактор — дуже важливий для форму¬вання економічних районів, але він не є вирішальним. Однорідні за природними умовами райони можуть спів¬падати і не співпадати з економічними районами.
В реальній дійсності формування економічних ра¬йонів пов'язано із способом виробництва, рівнем роз¬витку і особливостями розміщення продуктивних сил. У докапіталістичних формаціях, коли територіальний поділ праці ще не набув свого розвитку, не було і об'єк¬тивних умов для формування економічних районів. Виникнення і формування їх відбулося в умовах розвинутого товар¬ного виробництва і подальшого розвитку суспільного територі¬ального поділу праці.
Значного розвитку набула теорія і методологія економічного районування у постсоціалістичних країнах, насамперед в працях учених колишнього Радянського Союзу, що було зумовлено роз¬витком планової господарської системи.
Основний вклад у розробку наукових основ економічного ра¬йонування внесли такі радянські економіко-географи і економіс¬ти, як М. М. Баранський, М. М. Колосовський, П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман та ін.
У розробці проблеми економічного районування колишнього Радянського Союзу особлива увага приділялась визначенню сут¬ності поняття економічного району. Серед цілого ряду визначень найбільш вдалим є трактування П. М. Алампієва.
За визначенням П. М. Алампієва, економічний район — це географічно цілісна територіальна частина народного господар¬ства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутріш¬ні економічні зв'язки і нерозривно зв'язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці. Є й інші визначення поняття економічного району. Спільними для них є такі ознаки: територіальна цілісність, спеціалізоване господарство, його комп¬лексність, тісні внутрірайонні і міжрайонні економічні зв'язки, особливість економіко-географічного положення.
Із сказаного вище можна зробити таке узагальнення: великі економічні райони — це територіальні спеціалізовані частини на¬родного господарства країни, взаємопов'язані між собою постій¬ним обміном виробленої в них продукції та іншими економічни¬ми відносинами. Економічний район — це форма територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і форму¬вання районних територіальних виробничих комплексів.
Поглиблення територіального поділу праці, ускладнення те¬риторіальної структури народного господарства та посилення аг¬ропромислової інтеграції вимагають подальшої розробки теорії економічного районування. В післявоєнні роки значний вклад у вирішення цієї проблеми зробив М. М. Колосовський, який по¬глибив наукові основи економічного районування розкриттям сут¬ності територіально-виробничих комплексів (ТВК) як основи еко¬номічного району; через пізнання енерговиробничих циклів (ЕВЦ), що являють собою тісно пов'язані виробничо-технологічні про¬цеси від переробки сировини до випуску кінцевої продукції.
Концепція М. М. Колосовського, хоча і надала імпульсу по¬дальшій розробці теорії і методології економічного районування, мала і ряд суттєвих недоліків.
Основним недоліком вказаної концепції, на думку таких вче¬них, як П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман, А. Є. Пробст, було поняття районного ТВК як виробничого комбінату. Його було звинувачено в технолого-виробничому ухилі, оскільки він не визна¬вав охоплення районним комплексом всієї сфери виробництва.